Словниковий склад української мови весь час змінюється, інтенсивно поповнюючись новими словами, постійно розвиваючись, удосконалюючись і збагачуючись. У процесі збагачення словника відбувається загальний поступальний рух мови в напрямі її якісного удосконалення.
Однак поліпшення й удосконалення словника зв'язане не тільки з поповненням його новими словами. Одночасно, хоч і менш інтенсивно, окремі слова з словникового складу мови випадають, зникають, якщо вони застаріли. Отже, в розвитку лексики відбуваються два процеси: поповнення мови новими словами, що є провідним у її розвитку, і усунення з мови зайвих, застарілих слів.
Засвоєння нових слів у мові відбувається не відразу, а протягом певного часу. Утрата застарілих слів і значень також є процес поступовий і довготривалий. Слово, яке раніше вживалося дуже часто, поволі може втрачати своє значення, рідше використовуватися, а потім і зовсім зникати з словникового складу. Внаслідок цього у мові в будь-який період її розвитку існує активна і пасивна лексика.
До активної лексики сучасної української літературної мови належать усі слова, які повсякденно вживаються в різних її формах і стилях. Таким чином, активна лексика обіймає не тільки слова, поширені в загальнонародному вжитку, як хліб, зима, червоний, сидіти і под., а й такі, що використовуються в сучасній спеціальній літературі, тобто у своєму вжитку обмежені й зрозумілі не всім носіям української мови. Отже, активна лексика мови взагалі — це не те саме, що активний лексичний запас окремих носіїв цієї мови.(афікс, артикуляція, лабіалізація, палаталізація) Головною ознакою активної лексики є насамперед її сучасність, її активне використання в якій-небудь сфері діяльності людей.
До пасивної лексики належать усі слова, що вживаються в мові рідко; які не є звичайними, повсякденними у спілкуванні людей. У складі пасивної лексики перебувають усі застарілі слова, що вже вийшли або виходять із звичайного вжитку в літературній мові або нові слова, які недавно виникли і не стали загальновживаними в ній чи активно не використовуються в окремих сферах діяльності суспільства (фугаска — фугасна бомба, станкіст — кулеметник станкового кулемета). Отже, з погляду активності й повсякденності вживання всю лексику сучасної української літературної мови можна поділити на три групи: а) слова звичайні, сучасні, б) застарілі слова і в) нові слова, або неологізми.
Застарілі слова. Застарілі слова за ступенем їх вживання і зрозумілості неоднорідні. Одні з них зовсім випали з словника сучасної мови, і їх значення незрозуміле для осіб, які не мають спеціальної підготовки, наприклад: буй — нерозумний, вазнь — щастя, удача, галити — радіти, говядо — худоба, гудьба — музика, гудець — музикант, зело — дуже, головник — убивця, тать — злодій. Інші ж застарілі слова зрідка вживаються і в сучасній літературній мові, й значення їх здебільшого ще зрозуміле. Наприклад: кутя, гетьман, рать, гонець, корчма, свита, уста, паливода, ярижник, дзигарі та ін.
Деякі слова застаріли і вийшли з ужитку тому, що зникли ті пред-мети й поняття, які називалися цими словами; а деякі вийшли з складу активної лексики тому, що були витіснені іншими, які мали з ними однакове значення. Перші звичайно називаються історизмами, а другі — архаїзмами (від грецького агспаіоь — старовинний). До історизмів належать, наприклад, назви речей одягу, які носили колись, а тепер зовсім не носять (жупан, запаска, очіпок), назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка, піст, спас), забутих знарядь праці (соха, ступа), назви старовинної зброї (лук, меч, рогатина, сагайдак), старовинних мір (корець, пасмо, гони, верства), монет (гривеник, шеляг), назви колишніх професій (гутник, саночник), представників неіснуючих тепер соціальних груп населення (боярин, дворянин, шляхтич, хлоп, поміщик, челядь, кріпак), установ (земство, сенат, зборня), адміністративних посад (губернатор, соцький, урядник, гетьман, хорунжий, обозний, земський начальник, волосний старшина) і под. Слова, випадання яких із словника сучасної мови пов'язане з тим, що самі речі й поняття, які ними позначалися, застаріли і вийшли з ужитку, деякі вчені називають матеріальними архаїзмами .
Матеріальні архаїзми, або історизми, використовуються лише в творах на історичні теми. Багато їх можна знайти в творах Т. Шевченка і І. Нечуя-Левицького, «Переяславська рада» Н. Рибака, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, в повісті «Семен Палій» Ю. Мушкетика, в поемі «Данило Галицький» М. Бажана і т. д
Застарілі слова, що перестали активно вживатися в мові чи й зовсім зникли з її словника внаслідок витіснення їх рівнозначними словами з іншим коренем (весь — село, всує — даремно, вия — шия, зріти — бачити, зигзиця — зозуля, піїт — поет, ланіти — щоки, уста — губи), належать до архаїзмів, іноді їх називають стилістичними архаїзмами , бо вони використовуються в літературних творах з стилістичною метою. Однак стилістична архаїзація слова досягається не тільки витісненням його з активного вжитку іншим, а й збереженням у ньому давніх форм, невідомих сучасній мові, або фонетичних пережитків. Стилістичні архаїзми, як і історизми, в художній мові використовуються насамперед для створення колориту тієї доби, про яку написаний твір, для реального відтворення тогочасної мови; вони служать також мовним засобом соціальної характеристики персонажів художнього твору.
Своєю стилістичною роллю в сучасній українській мові архаїзми подібні до старослов'янізмів. За допомогою їх створюється піднесений, урочистий стиль. Архаїзми вживаються для вираження зневаги, іронії, сарказму, гніву. Відомі в лексичному складі мови також семантичні архаїзми,тобто слова з застарілим значенням. Ці ж слова, вжиті з іншим значенням, не належать до архаїзмів, а є звичайними в сучасній мові. Так, наприклад, іменник поїзд у реченні Київський поїзд на нашу станцію прибуває о десятій годині є звичайним загальновжива¬ним словом у сучасній українській мові. У реченні ж Нехай роздає подаркисватам та поїзд знаряжа (Кв.-Осн.) цей же іменник вжитий у іншому значенні (весільна процесія), в якому тепер він уже майже невідомий. Отже, слово поїзд у другому реченні є се¬мантичним архаїзмом. Іноді слова, звичайні ще в творах письменни¬ків XIX століття, тепер уже сприймаються як семантичні архаїзми, бо окремі значення таких слів пізніш? застаріли, наприклад: Про¬пав і я; та не в шинку, а на кобилі (Щевч.). Слово кобила як назва домашньої тварини в сучасній українській мові не належить до ар¬хаїзмів, але як назва колоди, до якої колись прив'язували людей для покарання різками (а з цим значенням воно вжите в наведеному реченні), тепер зовсім невідоме, отже, тут іменник кобила е семантичний архаїзм.
Неологізми— це нові слова (від грецьких neos — новий, logos — слово), вони з'являються в мові у всі періоди її розвитку. Процес їх виникнення цілком протилежний процесові появи архаїзмів. Якщо архаїзми виходять з ужитку, то неологізми поповнюють словниковий склад мови. Кожне нове слово, що з'являється в літературній мові, є неологізмом доти, поки воно не стає загальновживаним, загальнолітературним і перестає сприйматись як нове. Є в мові й такі неологізми, які ніколи не переходять до складу звичайних слів. До них належать всі назви установ, організацій, які існують дуже короткий час, взагалі назви короткочасних явищ, як робземліс (профспілка робітників землі і лісу). Ці й подібні нові слова вже вийшли з ужитку й тепер належать до лексичних історизмів, або матеріальних архаїзмів. Здебільшого не входять до активного лексичного запасу й індивідуальні неологізми, створені окремими письменниками.
Причини появи неологізмів можуть бути різні. Багато з них з'являється в мові тому, що виникають нові предмети, явища, яким потрібно дати назву. Поява деяких неологізмів зумовлена потребою дати предметові нову, більш зрозумілу або більш точну назву. І, нарешті, чимало неологізмів твориться в художній літературі, особливо в поезії. Найчастіше неологізми цього типу, які можна назвати стилістичними, творяться шляхом словоскладання:Не дивися так привітно—яблуневоцвітно.Серед неологізмів, утворених словоскладанням, найпоширенішими в українській мові є прикметники, але зустрічаються й іменники, дієприкметники, прислівники і дієслова.
Індивідуальні стилістичні неологізми, вживані в літературній мові, можуть творитися й засобом афіксації, наприклад: Нікого я так не люблю, як вітра вітровіння. Виникнення неологізмів зумовлюється найрізноманітнішими потребами життя й діяльності мовного колективу. Якщо неологізми створені за існуючими в мові словотворчими законами і задовольняють якісь потреби (називають нове відкриття, винахід, нову установу, річ, виконують художньо-образну функцію тощо), вони мають право на існування, незважаючи на те, чи ввійдуть до активного словникового складу, чи залишаться поза його межами. Зайвими в мові є лише такі індивідуальні новотвори, які не виконують ніякої стилістичної або номінативної функції, засмічують, а не збагачують словниковий склад.