До четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача, вовча, зайча, курча, дитинча, дівча, пташа, лоша, пастуша, маля, янголя, соколя, ягня, левеня, козеня, чаєня, лелеченя, рученя, ноженя, бровеня, плем’я, тім’я, сім’я, вим’я, ім’я.
21. Прикметник. Граматична залежність категорій роду, числа і відмінка прикметника. Перехід прикметників в іменники. Розряди прикметників за значенням.
Прикметник називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий?
Прикметники називають колір (білий,), розмір (великий,), смак (солоний, кислий,), якість (добрий, гарний,), вдачу людини (щедрий, розумний), відношення до матеріалу (дерев 'яний, кам 'яний, алюмінієвий), відношення до часу й місця (вчорашній, київський), належність (материн) тощо.
Свою функцію прикметники реалізують через поєднання з іменниками. Уточнюючи поняття, названі іменниками, вони увиразнюють, конкретизують висловлювання. Наприклад, речення За землею і в небі скучно не зовсім зрозуміле, тим часом як прислів'я За рідною землею і в небі скучно висловлює завершену думку, і цього досягнуто саме завдяки точно вжитому прикметникові. Разом із тим треба пам'ятати, що надмірне нагромадження прикметників, навпаки, затемнює зміст висловлювання. Зайвих прикметників у реченні слід уникати.