Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповідають на питання який?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий; гарячий, дуже гарячий; вузький, трохи вузький; солодкий, ледь солодкий; зелений, зеленуватий.
Якісним прикметникам притаманні такі властивості:
а) вони мають ступені порівняння і можуть поєднуватися з прислівниками міри: теплий, тепліший, найтепліший, дуже теплий, надто теплий, трохи теплий, ледь теплий;
б) вони можуть вступати в антонімічні відношення: далекий — близький,; ці відношення можуть бути й контекстуальні: зелене (листя) — жовте (листя);
в) вони, як правило, утворюють синонімічні ряди: розумний — мудрий — тямущий — кмітливий;
г)основи в них переважно непохідні, вони є вихідною базою для творення багатьох слів — іменників: далекий —даль, далина, далеч, далечінь; дієслів: далекий — даленіти, віддалятися;
За відношенням до дійсності якісні прикметники поділяються на дві групи:
описові прикметники — називають ознаки, які об'єктивно властиві предметам і сприймаються органами відчуттів: синій, холодний, солодкий, високий, порожній, лисий, новий;
оцінні прикметники — називають ознаки, приписувані предметам за наслідком сприймання їх: гарний, добрий, дорогий, важливий, корисний, розумний, щедрий, привітний.
Відносні прикметники називають ознаки предмета за його відношенням до предметів, дій чи обставин (відповідають на питання який?): джерельна вода (вода з джерела), пшеничний хліб (хліб із пшениці).
Відносні прикметники:
а) вступають у синонімічні відношення з іншими частинами мови — з іменниками: соснова шишка — шишка сосни; з дієсловами: перелітні птахи — птахи, що перелітають; з прислівниками: нічна вулиця — вулиця вночі.
б) мають похідні основи: вода — водний, водяний, водянистий; вранці — вранішній.
Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині, рідше — тварині (відповідають на питання ч и й?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко.
За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:
а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин;
б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;
в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п 'ята.
Частина прикметників можуть певною мірою поєднуваї в собі значення двох різних груп. Конкретне їхнє значення зумовлюється контекстом.
Відносно-якісні прикметники виникли на основі відносних прикметників, що набули якісного значення: золотий перстень — золоті руки, травневі дні — травневий настрії.
Присвійно-відносні прикметники виражають водно час значення присвійності й відносності: шевченківський стиль батьківські поради, студентський квиток, хлопчачий голос.
Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками, узгоджуючись при цьому з іменниками, які вони пояснюють; якісні прикметники, крім того, мають ступені порівняння.
22. Відмінювання прикметників. Повні і короткі форми прикметників. Тверда, м’яка, мішана групи прикметників.
За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.
Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.
У народній творчості та в поезії вживаються також нестягнені повні прикметники: вірная (замість: вірна), вечірнюю (замість: вечірню), синєє (замість: синє), молодії (замість: молоді). Наприклад: Любив козак три дівчиноньки: чорнявую та білявую, третю руду та поганую. Нічка розсипала зіроньки яснії (Нар. творчість). Слово, чому ти не твердая криця? (Леся Українка).
Нестягнені повні форми трапляються також у прислів'ях: Хата чужая як свекруха лихая. Ні гульня, ні робота, коли рванії чоботи. На сухеє дерево і вогонь пада.
Прикметники, у яких немає закінчення, називаються короткими. Вони можливі тільки в називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду: славен, молод, повен.
У сучасній українській мові без певного стилістичного забарвлення в ролі присудків вживаються лише такі короткі прикметники (паралельно з повними формами): варт, винен, годен, згоден, здоров, ладен, ласкав, певен, повинен, потрібен, рад.
Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (ч и й?): Іванів, братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн. Форми на зразок «Івановий» не є нормативними.
Паралельно вживаються форми маків і маковий цвіт', але тільки королевий цвіт.
Інші короткі прикметники вживаються лише в народній творчості та в поезії: Ой зійди, зійди, ясен місяцю (Нар. творчість). Шумить в кімнаті зелен гай (О. Ющенко).
Прикметники мають дві групи відмінювання:
тверду — з основою на твердий приголосний у називному відмінку однини: білий, біла, біле; гарячий, гаряча, гаряче; народний, народна, народне; батьків, батькова, батькове;
м'яку — з основою на м'який н або й: синій, синя, синє;
ранній, рання, раннє; безкраїй, безкрая, безкрає.
До м'якої групи належать більшість прикметників:
а) на -дній, -тній: безодній, будній, городній, задній, (але: природний); братній, всесвітній, досвітній, достатній, незабутній, новітній, самодостатній, самотній (але: самітний), старосвітній, суботній, хатній;
б) на -жній, -шній: ближній, дорожній, заміжня, мужній, нижній, подовжній, подружній, порожній, справжній, художній; машній, завтрашній, зовнішній, колишній, , торішній, тутешній;
в) інші: безкрайній, верхній, вечірній, давній, дальній, древній, крайній, осінній, останній, пізній, ранній, синій, сторонній, безкраїй, довгошиїй, довговіїй.
Слід розрізняти прикметники дружній (належний другові, сповнений почуття дружби: дружній погляд) і дружний (зв'язаний дружбою, злагоджений: дружний гурт).
Ознаки обох груп мають при відмінюванні прикметники на -лиций: блідолиций, довголиций, круглолиций і т. д.
Усі інші прикметники належать до твердої групи.
Прикметники змінюються за відмінками, родами (в однині) і числами. На відміну від іменників, закінчення в усіх прикметниках однотипні. Є лише деякі відмінності у вживанні и та і в закінченнях прикметників твердої і м'якої груп.
У називному відмінку чоловічого роду нульове закінчення мають присвійні прикметники на зразок батьків, материн. Прикметники в середньому роді мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, тільки в називному й знахідному відмінках у твердій групі вони мають закінчення -є, а в м'якій —є: біле, синє.
Прикметники на -лиций здебільшого відмінюються, як прикметники твердої групи. У них лише перед голосними заднюго ряду а, о, у кінцевий звук ц стає м'яким (як у займеннику цей).
23. Числівник. Власне-кількісні, збірні та дробові числівники, питання про неозначено-кількісні та порядкові числівники. Групи числівників за морфологічною структурою. Граматичні категорії числівників.
Числівник називає кількість предметів або порядок їх І при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?
За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.
Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на питання с к і л ь к и? До них належать:
а) власне кількісні — називають кількість окремих предметів: нуль, один, три, п 'ятнадцять, сто двадцять, мільйон, трильйон, квадрильйон
б) дробові — називають кількість частин предмета: одна десята, дві треті, сім двадцятих, пів, півтора, півтораста',
в) збірні — називають кількість сукупних предметів: двоє, обидва, обоє, четверо, десятеро, двадцятеро, тридцятеро, двійко, четвірко',
г) неозначено-кількісні — вказують на приблизну кількість: багато, мало, немало, чимало, кілька, кільканадцять, кількадесят, кількасот.
Числівник один, крім власне числового значення, у контексті може мати ще значення:
а) прикметника «самотній»: Один я на світі без роду доля — стеблина-билина на чужому полі (Т. Шевченко);
б) прикметника «єдиний», «спільний»: Воля одна в нас, і одна в нас мета (М. Рильський);
в) займенника «той самий»: Чи їде, чи ходить, — на одне виходить (Нар. творчість);
г) займенника «якийсь»: Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядами думи шикував (Леся Українка).
Порядкові числівники вказують на порядок предметів при лічбі і відповідають на питання к о т р и й? За своєю формою й синтаксичною роллю вони близькі до прикметників (тому їх іноді відносять до прикметників): перший, п'ятий, десятий, сотий, тисяча дев'ятсот тридцять другий, п'ятдесятидвох-мільйонний.
За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені.
Числівники, які мають у своєму складі лише один корінь, називаються простими: один, два, десять, сорок, сто, тисяча, кілька. До простих відносять і назви другого десятка та назви десятків, частину -(надцять трактуючи як суфікс: одинадцять, дев'ятнадцять, двадцять, тридцять.
Числівники, які пишуться одним словом, але мають у своєму складі два або більше коренів, називаються складними: п'ятдесят, шістдесят, п'ятсот, шістдесятий, стодвадцятип 'ятитисячний.
Числівники, які складаються з двох або більше окремих слів, називаються складеними: двадцять один, сто сорок п 'ять, тисяча дев 'ятсот дев 'яносто перший. Сюди належать і дробові числівники: одна друга, дві треті, п 'ять десятих, сто двадцять три тисячні.
Числівники мають такі граматичні ознаки.
1. Усі числівники, за винятком пів, півтора, півтори, півтораста, двійко, трійко, мало, чимало, змінюються за відмінками, відповідаючи на питання: називний відмінок — скільки?; родовий — скількох?; давальний — скільком?; знахідний — дорівнює називному, коли йдеться про неістот, або родовому, коли йдеться про істот; орудний — скілько-м а?; місцевий — н а с к і л ь к о х?
Числівник один і всі порядкові змінюються за відмінками, родами й числами, як прикметники чи відповідні займен
ники: один — одна — однієї — одні; перший — перша — перші —перших. Числівник перший може мати ще форму найперший у значенні «який передує всім іншим».
Числівники два, обидва, півтора мають форму чоловічого (середнього) і жіночого родів: два — дві, обидва — обидві,
півтора — півтори. Числівник обоє вживається переважно для означення двох осіб різної статі (і він, і вона) або лише двох предметів, назва яких має форму середнього роду або тільки множини (обоє рябоє, обоє очей, обоє дверей). Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд мають рід і змінюються за відмінками й числами, як іменники.
Слова з кількісним значенням одиниця, двійка, трійка, пара, десяток, дюжина, сотня, чверть, третина, половина належать до іменників.
24. Займенник. Розряди займенників за значенням, їх семантико-граматичні особливості. Суплетивізм як словозмінна прикмета займенників.
Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх.
Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У наведеному реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).
Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.
Займенники в мові вживаються передусім для того, шоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито: 1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни. 2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. їх цікавить політичне життя країни. Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?
Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують речення між собою в один суцільний текст.
Розряди займенників за значенням:
особові (я, він, ми)
зворотні (себе)
вказівні (той, цей). Близькі за значенням до такого поняття як Артикль.
означальні (весь, всякий, кожен)
питальні (хто?, що? котрий?)
питально-відносні (хто, що, який, котрий)
неозначені (декотрий, абихто, що-небудь)
заперечні (ніхто, ніякий, ніскільки)
присвійні (свій, мій, наш, його, її, їхній)
Суплетивізм у, ч., лінгв. Творення форм одного й того самого слова від різних коренів або основ. Для багатьох відмінкових форм особових займенників характерний суплетивізм, тобто відмінкові форми мають не тільки різні флексії, але й відмінні основ.
Суплетивізм як єдиний засіб вираження граматичних значень характерний для парадигми особових займенників у індоєвропейських мовах:
укр. я - мене, вона - її, ми - нас
нім. Ich - mich, sie - ihr, wir - uns
англ. I - me, she - her, we - us
фр. je - me
25. Дієслово. Функціонально-семантичні групи дієслів. Граматичні категорії і форми дієслова. Відмінювані та невідмінювані форми дієслова. Творення дієслівних форм від основи теперішнього часу та основи інфінітива.
Дієслово називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?
Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо), прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явише як змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших — менше, але вона властива всім його формам.
У систему дієслова входять такі п'ять основних форм(дієслівних утворень):
неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;
способові форми (у дійсному, умовному й наказовому . способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть; дієприкметник: працюючий, написаний, забутий; безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто; дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.
Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення.
Неозначена - відповідає на питання: що робити? що зробити?, незмінна форма виступає будь-яким членом речення.
Способова - що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо
-за способами, часами, особами або родами, числами
-присудком
Дієприкметник
-який?
-за відмінками, родами й числами
-означенням, іменним присудком
Безособова форма на -но, -то
-що зроблено?
-незмінна форма
-присудком у безособовому реченні
Дієприслівник
-що роблячи? що зробивши?
-незмінна форма
-обставиною
Усі дієслівні форми бувають доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними.
У них розрізняємо, крім того, дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу.