Члени речення з подвійним зв'язком називають дуплексивами, особливістю яких є одночасне співвідношенням з обома головними членами речення (пор.: [Руденко 1988]): Темна хмара одна чорніє на далекому небосхилі (В.Підмогильний). Словоформа одна одночасно стосується іменника хмара та дієслова чорніє. Члени речення з подвійним зв'язком здобули в лінгвістиці назву "дуплексиви" (див.: [Че-снокова 1972, сі34; Чеснокова 1973, с.73]). Л.Д.Чеснокова включає в дуплексиви два типи другорядних членів речення з подвійним відношенням: атрибутивно-обставинні та атрибутивно-об'єктні. Перший позначає ознаку предмета, яка одночасно вказує на обставини, при яких спостерігається ця ознака: На фронт Микола пішов ще хлопцем (Я.Мельник), тобто хлопцем = коли був ще хлопцем. Атрибутивно-об'єктний дуплексив "позначає ознаку предмета, яка одночасно є об'єктом дії і виявляється у предмета тільки в результаті цієї дії" [Чеснокова 1973, с.73]. Цей тип дуплексива, на думку Л.Д.Чеснокової, спостерігається при дієсловах типу працювати, служити, оформити, оформитися, зарахувати, влаштувати, влаштуватися, зробити, зробитися, вважати, вважатися та ін., напр.: Марія оформилася секретарем. Тут словоформа секретарем позначає атрибутивно-предикативну ознаку предмета і є одночасно об'єктом дії. Такий погляд має повне право на існування, але часто виникають труднощі у розмежуванні обох типів дуплексивів у силу недостатньої мотивованості їх відмінностей.
В україністиці значного поширення набула точка зору І.Р.Вихованця, який кваліфікує дуплексиви як компоненти речення, що перебувають у подвійних синтаксичних зв'язках, і на формально-граматичному рівні витлумачуються як подвійні присудки. "Подвійний присудок необхідно відрізняти від тотожних у зовнішньому плані елементів іменного складеного присудка у конструкціях з дієсловом стояти і прикметником, пор.: Люди стоячи похмурі й сумні (Я.Баш). Ліс стояв мовчазний. . (М.Чабанівський). Осінь стояла червоно багряна, палаюча, суха (О.Гончар). Диференціація формально-синтаксичної структури поданих речень проходить по лінії семантичної природи іменника-підмета. Якщо іменник-підмет називає особу, то він поєднується подвійним синтаксичним зв'язком з елементами подвійного присудка - дієсловом стояти і предикативним прикметником. І навпаки - коли позицію підмета займають назви неживих предметів, то сполука "дієслово стояти + прикметник" з формально-синтаксичного боку не членується, тобто є аналітичною формою, іменним складеним присудком із трансформованим у зв'язку дієсловом стояти. Відмінність між двома вказаними типами синтаксичних конструкцій виявляє трансформація розчленування, пор.: Люди стояли похмурі <— Люди стоячи -*- Люди були похмурі і Осінь стояла суха «— Осінь була суха'' [Вихованець 1992, с.90].
Зв'язок у конструкціях типу прибіг схвильований, стоячи похмурими інколи називають тяжінням, звертаючи увагу на тяжіння атрибутивного компонента до іменника-підмета. Кваліфікація його як подвійного синтаксичного зв'язку повністю розкриває статус таких компонентів у семантико-синтаксичній структурі речення.