Ця класифікація ґрунтується на визначенні особливостей засобів зв'язку предикативних частин у структурі складнопідрядного речення та їх місця у структурі складнопідрядного речення. Формально-граматична класифікація активно розроблялася О.М.Пєшковським. П.Фортунатовим, Петерсоном, Л.А.Булаховським, та ін. Її прихильники з-поміж складнопідрядних речень розрізняли речення зі сполучними словами (відносна підрядність) і речення із сполучниками (невідносна підрядність).
Детально розглядаючи увесь загал сполучників. Л.А.Булаховський приходить до думки щодо розрізнення серед них: 1) з'ясувальних. 2) причинових. 3) цільових, 4) часових, 5) умовних, 6) допустових, 7) наслідкових 8) порівняльних , а пізніше розмежовує 5 груп сполучників на підставі їх функціональної придатності приєднувати речення, фразу або здатності виступати тєкстотвірним началом: 1) сполучники, які поєднують окремі речення і члени речення; 2) парні сполучники: 3) сполучники, які поєднують відносно самостійні речення та їх еквіваленти; 4) сполучники, які розпочинають окреме речення; 5) сполучники, які вживаються на межі фраз .
Класифікація складнопідрядних речень, побудована на засадничих принципах диференціації сполучних засобів між предикативними частинами за їх семантикою, була спробою побудувати викінчену систему таких засобів, але вона не могла задовольнити усі вимоги, оскільки значна частина сполучників може використовуватися для поєднання предикативних частин різної семантики, а сполучні слова загалом позбавлені семантичної спеціалізації.
Структурно - семантична класифікація складнопідрядних речень ґрунтується на широкому тлумаченні форми складнопідрядного речення. При диференціації підрядних частин враховуються: 1) характер співвідношення між головною і підрядною частинами; 2) до чого відноситься підрядна частина: 3) за допомогою яких формально-граматичних засобів приєднується підрядна частина. В опрацюванні структурно-семантичної класифікації складнопідрядних речень значну роль відіграли праці М.С.Поспєлова, О.Мельничука. В.А.Бєлошапкової. І.Р.Вихованця, І.Г.Чередниченка- Н.Ю.Шведової М.В.Всеволодової та ін.
Складнопідрядні речення в сучасній українській мові можуть бути охарактеризовані: 1) за типами зв'язку, 2) за призначенням підрядної частини щодо головної. 3) за комунікативною перспективою, в якій розгортається висловлюваний в них зміст.
46. Типологія поглядів на формально-синтаксичну і структурно-семантичну організацію безсполучникового складного речення. Змістові відношення і засоби зв’язку між частинами безсполучникового складного речення. Пунктуація на межі частин безсполучникового складного речення.
Проблема безсполучникового складного речення не нова. Безсолучникове складне речення відрізняється від рівновеликих сполучникових складнопідрядних і складносурядних речень тим, що в об’єднанні його частин використовуються як спільні для безсполучникового і сполучникового типу зв’язку засоби, так і суто специфічні. У семантико-синтаксичному аспекті частини БСР характеризуються такими засобами зв’язку:
1) Наявністю спільного граматичного члена;
2) Виявом в одній із частин син семантичного слова (вказівних займенників, що виконують дейктичну функцію);
3) Репрезентативністю в одній із поєднуваних частин незайнятих і синтаксичних позицій;
4) Взаємодією і взаємозалежністю модально-часових форм дієслів-присудків.
У вітчизняній мовознавчій науці вчення про БСР формувалося протягом досить тривалого часу. Першим, хто у русистиці вказав на існування складних речень без сполучників, був М. Ломоносов. У його «Кратком руководстве к красноречию» зустрічається два аспекти функціональної можливості безсполучникових об’єднань частин у складне речення: граматичний і стилістичний.
О. Востоков у безсполучникових реченнях бачить поєднання, в яких складові частини «залежать за смислом одна від одної, але не зв’язані сполучниками».
Ф. Буслаєв доводив, що що БСР – це ті самі складносурядні і складнопідрядні, але з пропущеними і/або опущеними сполучниками.
Дослідження О. Потебні показали, що в процесі історичного розвитку мови виникають нові варіанти будови речень. Він довів, що за походженням безсполучниковість давніша від сполучниковості і що окремі різновиди давніх безсполучникових структур дійшли до нас.
Смислові відношення між предикативними частинами БСР виступають основою розмежування БСР з однотипними частиами (співвідносні із сурядними частинами складносурядного речення) і БСР з не однотипними частинами ( з-поміж них вирізняються утворення, в яких поєднання предикативних частин певною мірою наближається до поєднання предикативних частин у складнопідрядних реченнях).
Залежно від змістових відношень, які встановлюються між предикативними частинами, у безсполучникових складних реченнях ставляться такі розділові знаки: кома, крапка з комою, двокрапка, тире.
1. Кома ставиться між однотипними частинами безсполучникового речення, які тісно пов'язані між собою за змістом і виражають одночасність, послідовність чи сумісність дій: Засвітить місяць, засяють зорі, земля потоне в сріблястім морі (Олесь).
2. Якщо частини безсполучникового складного речення зберігають певну самостійність у змістовому відношенні або значно поширені й мають у своєму складі розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою: В грудях жвавість росте; думка кличе вперед; знов я повен надії і віри (Граб.); Од зеленого берега ніби повіяло холодком; холодок ніби лащився до лиця, милував його, влив в тіло розкіш життя, почування радісне, безклопітне й безжурне, як сама молодість (Н.-Лев.).
Двокрапка у безсполучникових складних реченнях ставиться:
а) якщо друга частина пояснює, розкриває зміст першої: Знаю я: моє їм 'я не згасне на прийдешнім сонячнім путі (Сос.); Ідеш: волошки у житах, березка в 'ється по стеблині (Олесь);
б) якщо друга частина вказує на причину того, про що йдеться в першій (між частинами можна вставити сполучник тому що): Далеко на сході стало червоніти небо: сонце сходило (Мак.). ІЗ*
Тире в безсполучникових складних реченнях ставиться:
а) якщо зміст предикативних частин безсполучникового речення зіставляється або протиставляється: Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе (Шевч.);
б) якщо друга частина вказує на швидку зміну подій: Лише, бувало, розплющиш очі — ласкавий світ б'є в вікно, в шибку зазирає веселий поранок, озивається лагідний материн голос (Горд.);
в) якщо у першій частині вказується на час або умову, за якої відбувається дія у другій частині: Я входжу в ліс — трава стає навшпиньки, кошлатий морок лапу подає (Кост.); У товаристві лад—усяк тому радіє (Гл.);
г) якщо друга частина виражає наслідок або висновок з того, про що говорилося у першій: Вдаримо гучно ми в дзвони — всесвіт обійде луна (Чум.);
ґ) якщо друга частина містить порівняння: Подивилась ясно — заспівали скрипки (Тич.).