Повість цікава яскравими характеристиками видатних діячів культури того часу — благодійників Шевченка: К. П. Брюллова, О. Г. Венеціанова, В. А. Жуковського, М. Ю. Вієльгорського; а також його сучасників та друзів — В. І. Штернберга, Г. К. Михайлова, П. Ф. Соколова, А. М. Мокрицького, К. І. Йоахіма та ін. Колоритні й образи персонажів, прототипами яких були реальні особи: Паші (Марія Яківна Європеус), мадам Юргенс (Кароліна Карлівна Юргенс) та ін.
У цьому відношенні характер повісті близький до твору Д. В. Григоровича «Неудавшаяся жизнь» (1850). Автор її одночасно з Шевченком навчався в Академії мистецтв, і його персонажами були здебільшого ті ж, що і в Шевченка, визначні особистості тогочасної академії, її талановиті учні — П. С. Петровський, І. К. Айвазовський, Г. Борисов та багато інших. У розповіді про останні роки життя героя Шевченко використав відомості про трагічні обставини особистої долі відомих художників, своїх сучасників — О. В. Тиранова та П. А. Федотова, які закінчили своє життя в лікарні для душевнохворих. Тут особливо відчувається розмежованість головного героя й оповідача, що допомагає Шевченкові ширше розкрити свої погляди на соціальні явища дійсності.
«Музыкант»
Уривок з його повісті «Музыкант» відкриває Шевченка як романтика. Тут він автобіографічно пише про свою особисту ніжну любов до віолончелі. «Арновський привіз віолончель. Боже, що ж то за іграшка! Це лиш одна душа людська може так співати і плакати, як співає і плаче цей дивовижний інструмент. Майстер, що його зробив, мабуть, був сам Прометей. Я лягаю спати і кладу його біля себе. Це моє життя, моє друге я. І якби я був двічі рабом, я б за цей інструмент продав себе втретє в рабство». Мене вразили ці слова... Як же так, він же був кріпаком! Це не пафос, для нас рабство — абстрактне поняття, а для нього воно було конкретним... Проте, як музика брала його за душу, як глибоко він її відчував... Символічно, що ці слова проголошує герой на ім’я Тарас. Єдиний раз він називає героя своїм власним іменем — таки музиканта, навіть не художника. Саме в цій повісті Шевченко використовує прийом, яким потім користуватимуться наступні покоління письменників: певні події в творі мають свою музичну символіку. Коли Шевченко хоче показати духовну вищість слуг від своїх панів, він проводить таку паралель: пани розважаються під новомодні німецькі танці, а слуги слухають Шопена, якого грає їм Тарас. Ще навіть не розуміючи, що це кохання, музикант Тарас прагне зробити для Наталії переклад увертюри до «Сну в літню ніч» Мендельсона. Але ж цей музичний твір закінчується весіллям! Який тонкий натяк...
Повість «Музикант» відкриває Шевченка як романтика. Він описує долю молодого скрипаля Тараса. Образ біографічний. Він називає героя своїм ім’ям. Шевченко прагне показати духовну перевагу слуг над своїми господарями. Він показує, що справжнє мистецтво можуть сприймати тільки прості люди, тим самим демонструє певну приреченість мистецтва. Він проводить паралель: пани розважаються під модні німецькі танці, а слуги слухають Шопена, якого грає їм Тарас.
Саме у цій повісті Тарас Шевченко показує свою обізнаність у світовому мистецтві. Весь твір наповнений іменами Глінки, Шуберта, Мендельсона, Вебера, Ліста.Ще під час експедиції 1960 року виникло припущення, що Л. Бойко був прототипом скрипаля і віолончеліста Тараса Федоровича — героя російськомовної повісті Шевченка «Музикант» (1854 — 1855). У багатьох місцях цієї повісті йдеться про села Качанівка (назване Кочановка) і Дігтярі; В. Тарновський названий Арновським, а дія відбувається під час поїздки Т. Шевченка Україною. Згаданий там і В. Штернберг, який зустрічався з Кобзарем у травні 1843 року. Цікаво, що ім’я та прізвище Лаврентія Бойка цілком збігаються з ім’ям і прізвищем двоюрідного брата Шевченка по матері (Бойко — дівоче прізвище матері поета). Цей факт міг звернути на себе увагу при їхнiй зустрічі. Але у шевченкознавстві існувала й версія про те, що прототипом Музиканта був інший кріпак — Артем Наруга.
Обізнаність з європейською музичною культурою постає у «Щоденнику», в листуванні з друзями, Шевченкових повістях. Він захоплювався композиторами Моцартом, Дж. Россіні, Й. Гайдном, музикою Мендельсона, операми Дж. Верді. Перебуваючи в Петербурзі, мав змогу ознайомитися з тогочасною європейською класичною музикою, що засвідчує повість “Музикант». Саме цей твір дає можливість (принаймні частково) розглядати погляди Шевченка в сфері музики.
Серед музичних інструментів поет особливо захоплювався віолончеллю. Певно, далеко не останню роль у цьому відіграв відомий на той час у Петербурзі віолончеліст і музичний діяч Матвій Вельєгорський, який походив з давнього українського роду Велігурських і брав участь у справі викупу Шевченка з кріпацтва. Прикметно, що головним героєм повісті “Музикант” теж є віолончеліст Тарас Федорович, прототипом якого був талановитий скрипаль-кріпак Артем Наруга. Тарас Федорович часто, зігравши мелодії тих чи інших європейських композиторів, закінчує свої варіації українськими народними піснями, які викликали у слухачів захоплення. В одному з епізодів герой повісті, зігравши Шопена, починає виконувати народну пісню “Котилися вози з гори, // А в долині стали…”, а в іншому після виконання “Реквієму” Моцарта несподівано заграв “Ходить гарбуз по городу”. При цьому вдався до таких варіацій, що слухачі завмерли так само, як і тоді, коли слухали величний “Реквієм”. Самого ж М. Вельєгорського Шевченко неодноразово згадує у повістях “Художник” і “Музикант”: «Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет и плачет этот дивный инструмент», – писав він.
4. Жанрове розмаїття казок, їх поетика
Казка — оповідання у якому згадуються вигадані події чи особи. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.