II РІВЕНЬ

Центральні (емісійні) банки

Договірні фінансово- кредитні установи

Інвестиційні фінансово-кре- дитні установи

Універсальні

Ломбарди Кредитні

Спеціалізовані

Пенсійні фонди

Фінансові

Страховікомпанії

Інвестиційні фонди

Лізинговікомпанії

Кредитні товариства

Факторингові компанії

Рис. 8.11. Структура кредитної системи

Банківська система — це законодавчо визначена чітко структурована і су- бординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні та фінансові операції на професійній основі й функціонально взаємопов’язані в са- мостійну економічну структуру.

Банківська система в ринковій економіці виконує три основні функції: транс- формаційну, емісійну і стабілізаційну.

— реалізуючі трансформаційнуфункцію банки мобілізують вільні грошові ко- шти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам кредитних від- носин;

— емісійнафункція підпорядкована створенню грошей і регулюванню грошово- го обороту;

— стабілізаційнафункція забезпечує стійкість і стабільність банківської діяль- ності.

Залежно від впорядкованості банків, розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

— однорівневу;

— дворівневу.

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв’язки між банка- ми, універсалізацію їхніх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні, пере- бувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно- розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний для країн з командно- адміністративними методами управління і для економічно слаборозвинутих країн.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Основні принципи (умови) формування дворівневої банківської системи є:

— недопустимість втручання в банківську діяльність третіх осіб;

— можливість вибору обслуговуючого банку клієнтом;

— доступність інформації про діяльність банків;

— рівноправність, свобода в раціональній діяльності;

— розвиток конкуренції в банківській діяльності;

— можливість самостійно налагоджувати і розвивати зовнішньоекономічні зв’язки.

Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», бан- ківська система України є дворівневою.

Верхній рівеньпосідає емісійний (центральний) банк з його організаційною структурою.

Нижній рівень— неемісійні, базові, ділові банки, клієнтами яких є суб’єкти гос- подарювання, організації, установи, населення.

Основним координатором діяльності усіх кредитних інститутів, най- важливішим провідником кредитно-грошової політики держави ви- ступає центральний банк. В Україні це Національний банк, діяльність якого регулюється законом «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року.

Національний банк — економічно самостійний орган, що здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих ви- падках — і за рахунок Державного бюджету. Національний банк не відповідає за зобов’язання органів державної влади та інших банків, а органи державної влади та інші банки не відповідають за зобов’язання Національного банку (див. тему 10).

Банки другого рівня представлені неемісійними банками: державними акціо- нерними, кооперативними, товариствами з обмеженою відповідальністю.

Засновниками та учасниками банків другого рівня можуть виступати юридичні та фізичні особи. В основі функціонування неемісійних банків лежить комерційна діяльність, тому їх називають комерційними банками (див. тему 11).

Банки другого рівня також є важливою ланкою в механізмі монетарного регулю- вання економіки. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності здійснює Національний банк України.

Основна мета такої уваги регулятора: забезпечити стійкість і запобігти банкрут- ству банків, обмежити концентрацію капіталу в руках окремих банків, щоб зменшити монопольний контроль над грошовим ринком.

Для кожного комерційного банку обов’язковими економічними нормативами, які встановлює НБУ, є:

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

— мінімальний розмір статутного капіталу;

— платоспроможність банку;

— показники ліквідності балансу;

— максимальний розмір ризику на одного позичальника;

— розмір обов’язкових резервів, які розміщуються в НБУ.

Кредитна система включає також небанківські фінансовіустанов (парабанки), які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підпри- ємств та держави.

У світовій практиці до парабанків належать:

1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді дивіден- дів за акціями інвестиційних компаній).

2. Лізингові компанії (купують предмети довготривалого кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5 ро- ків і більше) фірмі-орендарю, яка поступового сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна).

3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнта, пов’язану з постачанням товарів або наданням послуг).

4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків від ре- зультатів стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії досі мають значні та стійкі грошові ресурси, які вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (в облігації промислових компаній).

5. Пенсійні фонди (недержавні) (утворюються для забезпечення населення ко- штами в період після виходу на пенсію (виплати пенсій); мають досить значні суми грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств).

6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні, продажу споживчих то- варів та виплат, а також надають комерційні кредити).

7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, як правило, коротко- строкові (до трьох місяців) кредити на споживчі цілі).

8. Інші (фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, кредитні товариства, а також взаємні та інші фонди тощо; виконують допоміжну роль у кредитному меха- нізмі, пов’язуючи різні сектори позикових капіталів у єдину систему) (див. тему 9).

Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан еконо- міки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Незважаючи на значні відмінності побудови кредитних систем у різних країнах, можна виділити спільні їхні риси:

· ядро будь-якої кредитної системи — центральний банк, як головний орган уря-

ду з аналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політики держави;

· державні фінансові органи, що разом з центральним банком виконують регу-

люючі функції в сфері фінансів;

· фінансові посередники різних типів.

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

Отже, сучасна кредитна система— це сукупність кредитно-фінансових інсти- тутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мо- білізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізуються сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які ґрунтуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов’язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб’єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм.Він являє собою, по-перше, систему зв’язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов’язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іно- земними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується такими важливими процесами:

· концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

· подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

· продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

· інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створен- ням міжнародних банківських об’єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-тех- нічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки ви- сокої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирі- шенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення.

Найбільш розвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервною системою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ і небанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.

В Україні кредитна система перебуває в стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Най- більш активними і потужними в системі кредитно-фінансових інсти- тутів України є комерційні банки.

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

ПРАКТИКУМ