Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи
Останніми роками на національних ринках позикових капіталів розвинутих кра- їн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу.
Кредитно-фінансові установи в переважній більшості країн посідають важливе місце у їхніх кредитних системах, спеціалізуються на виконанні кількох операцій або в обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а останніми роками навіть починають діяти як серйозні конкуренти комерційних банків на ринку фінансових послуг. Най- важливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин не достатньо якісно обслуговуються комерційними банками.
Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути (СНФКІ) (парабан- ки) як окрема ланка кредитної системи почали формуватись на початку ХІХ ст.
У першій половині ХХ ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше
— пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Цей процес був зумовлений рядом об’єктивних причин:
— по-перше, економічне зростання багатьох країн у післявоєнний період супро- воджувалося зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, а по- треби їх використання з належним зиском зумовлювали потребу відповідних фінансових послуг;
Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку
— по-друге, зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало по- требу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посередників, що полег- шують рух капіталів в економіці та забезпечують інвестування коштів.
Застосовуючи фінансові інновації на фінансовому ринку, кредитно-фінансові не- банківські установи поступово починають діяти як конкуренти банківського сектора. Особливо важливим етапом їхнього розвитку є здатність акумулювати значні суми грошових коштів на тривалий період та перетворювати один вид активу на інший.
Розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлений задоволенням
об’єктивних потреб у фінансових послугах у зв’язку з переходом до моделі динаміч- но зростаючої економіки, зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності, при- скоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвесту- вання коштів.
|
Становлення вітчизняних небанківських кредитних установ відбувається дуже повільно і зовсім не відповідає тим завданням, що стоять перед державою в період розбудови ринкової економіки. Серед найбільш актуальних проблем, які гальму- ють формування потужної ланки небанківських кредитних установ з посиленням їх- ньої ролі в розвитку вітчизняної економіки, є:
— недосконале правове поле, в межах якого ці установи діють;
— високий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи з при- чин багатьох випадків шахрайства з боку організаторів цілого ряду фінансо- вих компаній;
— досить слабкий контроль держави за діями позабанківських кредитних уста- нов, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, пере- дусім, ризик головного агента — інвестора.
До таких установ слід віднести: страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, інвестиційні та благочинні фонди, кредитні спілки тощо. Ці інститути суттєво потіснили банки в акуму- ляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.
Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводять- ся до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кре- дитних операцій.
Інвестиційна компанія— це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індиві- дуальні заощадження і надає своїм пайовикам , у тому числі й тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи.
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
Інвестиційні компанії та інвестиційні фондиздійснюють кредитування малих та се- редніх фірм. Їхні інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах, на відміну від інвестиційних банків. Ін- вестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випад- ку інвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому — ні.
Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів зумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з’явилися перші законодавчі акти, що регламентували їхню діяльність. На початку 1994 р. Президент України підписав Указ «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Відповідно до указу Президента України, перед- бачено створення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між ними знаходилась у площині їхніх різних можливостей на ринку цінних паперів. Інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як про- фесійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Різниця була також у розмірах статутного фонду, формах організаційної структури та ін.
Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа, функцією якого було спільне інвестування. Його організаційна форма — акціонерне товариство за- критого та відкритого типів. Статутний фонд формується за рахунок грошових ко- штів, цінних паперів, нерухомого майна тощо.
Згодом у 2001 р. прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування
(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».
Згідно з положеннями цього закону, в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типів.
За формою своєї організації інститути спільного інвестування можуть бути кор- поративними інвестиційними фондами та пайовими.
Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяльність за нормами, встановленими законом України для акціонерних товариств.
Пайові інвестиційні фонди — це активи, які належать інвесторам на правах спіль- ної часткової власності. Ці активи перебувають в управлінні компанії, яка спеціалізу- ється на управлінні активами. Пайові інвестиційні фонди не є юридичними особами.
Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення ін- вестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Така перспектива розвиває і вітчизняні інвестиційні фонди.
|
Фінансові компаніїздійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їхніх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети ак- цій компаній і здійснювати контроль над їхньою діяльністю. До фінансових компаній належать і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздріб- ну торгівлю, зокрема які діють у сфері споживчого кредиту.
Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку
Фінансові компанії надають такі послуги:
— залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов’язанням щодо наступ- ного їх повернення;
— залучення фінансових активів фізичних осіб із зобов’язанням щодо наступно- го їх повернення шляхом укладення договорів управління майном;
— надання позик;
— надання гарантій;
— надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;
— факторинг;
— фінансовий лізинг;
— діяльність з обміну валют;
— залучення коштів установників управління майном з метою фінансування бу- дівництва житла;
— інші.
Враховуючи розмаїття фінансових послуг, які можуть надавати фінансові компа- нії,доцільно умовно розподілити фінансові послуги на три групи:
Ø діяльність з управління фінансовими активами;
Ø послуги кредитування;
Ø діяльність із забезпечення проведення розрахунків.
|
Станом на кінець 2007 р. фінансові компанії залучили на будівництво житла 5,92 млрд грн, від фізичних та юридичних осіб — більше ніж 6 млрд грн, укладено дого- ворів факторингу на суму 485,2 млн грн, а величина статутного та власного капіталів фінансових компаній становила майже 1,51 млрд грн.
Отже, позитивна статистика свідчить, що фінансові компанії в Україні динаміч- но розвиваються, незважаючи на недосконале законодавство та інші правові пере- шкоди.
Недержавні пенсійні фондистворюються фірмами для виплати пенсій та до- помоги працівникам і службовцям. Створення таких фондів дає змогу зменши- ти податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності компанії.
Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, під- приємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і міжнародному ринках пози- кових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної сис- теми. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їхніх резервів роз- міщується в короткострокові і довгострокові цінні папери.
Система недержавного пенсійного забезпечення становить третій рівень пенсій- ної системи, запроваджений Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечен- ня» від 9 липня 2003 р.
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
|
Верховна Рада України прийняла два закони: «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 2003 р.
Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» дає можливість створити систему недержавного пенсійного забезпечення і розвитку недержавних пенсійних фондів. На початку 2008 р. таких фондів було трохи більше ніж 90, а їхні активи ста- новили 281 млн грн (0,033 млрд дол. США), тоді як у Росії в таких фондах накопи- чено 15,5 млрд дол. США, а в Польщі — 40,7 млрд дол. США. Пенсійні внески від фізичних та юридичних осіб становили 234,4 млн грн.
|
Досвід роботи таких фондів ще дуже малий, ситуація в економіці досить складна, але початок реформуванню пенсійної системи в нашій державі вже покладено. Про збільшення інтересу до недержавного пенсійного забезпечення в 2007 р.свідчить зростання кількості учасників НПФ відповідно до укладених контрактів: протягом року вона зросла на 85,4 тис. осіб (на 44%) і на 31.12.07 становила 278,7 тис. осіб(88,4 тис. осіб — 2005 р., 193,3 тис. осіб — 2006 р.).
Особливою групою є ощадні установи. Ощадні каси — це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створені при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, у США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.
Особливістю ощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації дер- жавних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємноощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощад- ні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отри- мують стабільний відсоток за вкладами («звичайні вкладники»), або відсоток, що ко- ливається залежно від результатів діяльності банку («спеціальні вкладники»).
Кредитні спілкиє різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об’єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кре- дитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їхніх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).
Перший спеціальний нормативний акт щодо кредитних спілок в Україні з’явився в 1993 р. Це був Указ Президента України, який затверджував «Тимчасове поло- ження про кредитні спілки в Україні». Відповідно до нього, кредитна спілка набу-
Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку
ває статусу суспільної організації, що мала об’єднувати не менш як 50 осіб. За мету своєї діяльності кредитні спілки визначили фінансовий і соціальний захист членів спілки на основі взаємного кредитування. У кінці 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом, кредитна спілка визначена як неприбуткова організація, що на кооперативних засадах засно- вана фізичними особами, яка за рахунок сукупних грошових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різних фінансових по- слуг.
|
2006 р.).
Позичковий портфель цих спілок налічує 3,5 млрд грн (1,9 млрд грн — 2006 р.;
1,1 млрд грн — 2005 р.), загальні активи сягають 5,2 млрд грн (3,2 млрд грн — 2006 р.;
1,9 млрд грн — 2005 р.), а членами є понад 2392 тис. громадян нашої держави (1791 тис. осіб — 2006 р.; 1231 тис. осіб — 2005 р.) [16, с. 33–34].
Ринок кредитних спілок України продовжує стрімко розвиватися і демонструє позитивні тенденції. Основні з них такі:
— значно підвищився рівень капіталізації більшості кредитних спілок, а також суттєво поліпшився їхній фінансовий стан;
— зросла кількість «майданчиків» для надання послуг;
— КС досягли вищого рівня організаційної та системної інтеграції через участь у Всеукраїнських та місцевих асоціаціях, утворення об’єднання КС «Програ- ма захисту вкладів», подальший розвиток мережі об’єднаних КС, утворення нових елементів сервісної інфраструктури;
— започатковано проекти, що сприяють зростанню прозорості та відкритості ді- яльності КС, підвищенню рівня економічної освіченості та захисту прав їхніх членів.
Страхові компаніїздійснюють страхування життя або майна. Важливим но- вим явищем у розвитку страхування в нашій державі стала поява нових видів страхування — страхування підприємницьких ризиків, перестрахування тощо.
У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування роз- різняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна — страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.
Взаємні страхові компанії являють собою кооперативну форму організації. Їхній капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згід- но з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаєм- них компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вно- сить страхові платежі залежно від допустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, то його розподіляють між її членами або спрямовують на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхо- вої суми.
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
|
2007 р. загальні активи всіх страхових компаній України становили близько 32,2 млрд грн(23,9 млрд грн — 2006 р.; 20,9 млрд грн — 2005 р.) Із існуючих ризиків застраховано тільки 10%, тоді як у розвинутих країнах цей показник сягає 90–95%.
Правова база, яка регламентує страхову справу, пройшла декілька етапів роз- витку:
Ø Декрет КМУ «Про страхування», який було прийнято в 1993 р.;
Ø Закон України «Про страхування» від 1996 р.;
Ø Закон України Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від
2001 р.
Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах на- гляду за страховою діяльністю.
Ломбарди— це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбар- ди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають у розпорядженні місцевих Рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати по- зику під заставу цих речей.
Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% — вартості виробів з дорогоцінних металів, каме- нів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів — за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.
Порівняно з банками та кредитними спілками ломбарди мають меншу частку на ринку кредитування. Але у зв’язку з простою процедурою оформлення ломбардні кредити користуються попитом.
|
Ø 2005 р. — 1,04 млрд грн;
Ø 2006 р. — 1,06 млрд грн;
Ø 2007 р. — 1,4 млрд грн.
Як бачимо, в нашій країні ломбарди залишаються одним із найбільших консерва- тивних і стабільних фінансових інститутів для фізичних осіб — вони орієнтовані на видачу дрібних та короткострокових кредитів. Середня сума ломбардного кредиту в Україні за останні три роки коливається в межах 300–450 грн, а середній строк кре- диту — 10–12 днів. Відсоткові ставки коливаються від 0,3 до 1% за день [16, с. 31–32].
Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку
|
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
ПРАКТИКУМ