Головною ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є цент- ральний банк.
|
Центральні банки в їхньому сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіях розвитку капіталізму чіткого розмежовування між центральними (емісійними) та комерційними банками не було. Комерційні банки активно вдавали- ся до випуску банкнот з метою залучення капіталу. У міру розвитку кредитної систе- ми проходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційних банках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банків монопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійним, або національ- ним, а в подальшому — центральним, що відповідало його зверхньому положенню в кредитній системі.
Перший національний банк — шведський «Ріксбанк» — був заснований у 1668 р. на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований Банк Ан- глії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їхні функції відріз- нялись від функцій сучасних центральних банків. Так, Банк Англії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а Банк Нідерландів — внутрішню та зо- внішню торгівлю. Центральні банки в їхньому сучасному вигляді виникли в XIX ст.
Цей процес здійснювався різними шляхами і його суть полягала в передачі мо- нопольного права на випуск банкнот одному банку або групі банків. Так, у США в
1863 р. прийнято закон про національні банки, яким і було передано виняткове право емісії банкнот, однак підсумковим результатом цього процесу стала передача права на випуск банкнот одному банку.
Конкретні спроби виникнення центральних банків були різними, але в цілому вони зводились до двох основних варіантів:
1) держава на основі спеціального законодавчого створювала спеціальний дер- жавний банк, за яким закріплювалося виняткове право на випуск (емісію) банкнот. Так було, наприклад, у Росії, де в 1860 р. створено Державний банк. Таким же чи- ном як єдині, емісійні центри були створені: Бундесбанк у Федеративній Республіці
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
Німеччина (1957 р.), система банків Федерального резерву в США (12 федеральних резервних банків) (1913 р.), резервний банк Австрії (1960 р.) та ін.;
2) право емісії закріплювалося за одним із комерційних банків. У такий спосіб виник центральний Банк Англії. Заснований як приватна акціонерна компанія з фі- нансування з військової компанії Короля Вільгельма ІІІ проти Франції, цей банк у винагороду за свою допомогу отримав виняткове право емісії банкнот у Лондоні. Його привілей посилився в 1849 р., коли актом Р. Піля було заборонено всім ново- створеним банкам займатись емісією банкнот, а остаточна монополія за Банком Ан- глії була закріплена в 1921 р.
Нині центральні банки здебільшого належать державі. Цей факт у багатьох ви- падках став наслідком націоналізації. Так, у 1945 р. було націоналізовано Банк Фран- ції, у 1942 р. — Банк Японії, у 1938 — Банк Канади.
У сучасних умовах головною ланкою банківської системи країни, як правило, є центральний банк. У різних країнах цей банк називається по-різному: національний, центральний, резервний, народний, державний (наприклад: Австрійський національ- ний банк, Резервний банк Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, Центральний банк Російської Федерації).
Тепер практично в усіх країнах світу існують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, зумовлені особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку країн.
Серед різних функцій центральних банків потрібно виділити основні, без яких неможливе виконання головної мети центрального банку, — збереження стабільнос- ті національної грошової одиниці, професійний нагляд та координація діяльності бан- ківської системи, та додаткові, що відповідають вирішенню цього завдання.
Центральні банки самостійно розробляють і впроваджують конкретні заходи що- до реалізації пріоритетів грошово-кредитної політики, визначених урядом, беруть безпосередньо участь у формуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулювати економічну кон’юнктуру в країні.
Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Центральні банки здійснюють банківські операції, що приносять дохід (кредитуван- ня комерційних банків, операції з іноземною валютою, операції з цінними паперами), але метою проведення цих операцій не є проведення прибутку.
Організаційною формою центральних банків найчастіше є акціонерне товари- ство. Основна частина капіталу такого товариства, як правило, належить державі. Так, у таких країнах, як Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди 100% ка- піталу центральних банків перебуває у власності держави. У деяких країнах осно- ву капіталу центрального банку становить капітал комерційних банків (наприклад, у США) або комерційних банків та інших фінансових установ (наприклад, в Італії). Але в таких випадках держава через формування органів управління цими банками відіграє провідну роль в організації їхньої діяльності.
|
Тема 10. Центральні банки
Зростаючі масштаби сучасної економічної діяльності, ускладнення характеру внутрішніх та зовнішніх господарських зв’язків суб’єктів господарювання створюють об’єктивні економічні передумови посилення ролі держави в регулюванні суспіль- ного виробництва. Основні завдання економічної політики держави в умовах рин- кової економіки зумовлені існуючими рівнями інфляції та безробіття, досягненням певних темпів економічного зростання і рівноваги платіжного балансу. Успішність досягнення таких цілей значною мірою залежить від ефективності роботи кредитно- фінансової системикраїни, ключова ланка якої — центральний банк. Він є головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за допомогою моне- тарних важелів. Відповідно до монетарних цілей центральний банк проводить дер- жавну валютну політику, основними критеріями визначення якої є рівень розвитку валютного ринку, валютний курс і пов’язана з ним стабільність національних грошей. За таких обставин валютно-курсова політика як одна з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового значення в практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських процесів з метою реалізації стратегії економічного розвитку і розбудови ефективно функціонуючого ринкового механізму.
Валютно-фінансові відносини є складовою економіки окремих країн та світового співтовариства в цілому. Тісні економічні зв’язки між країнами мають як негатив- ний, так і позитивний вплив на стан світової та національної валютних систем. Саме механізми валютного регулювання забезпечують стабільність валютних відносин в окремій державі й у світі, захищають національні валютні системи від негативно- го впливу зовнішніх та внутрішніх факторів, стимулюють розвиток зовнішньоеко- номічних зв’язків, сприяють вирішенню економічних проблем держави. Перехід до відкритої ринковоорієнтованої економіки, що здійснюється в Україні в межах еконо- мічної реформи, розширення зовнішньоекономічної діяльності, спрямованої на по- глиблення світогосподарських зв’язків, зумовили необхідність глибокого, всебічного обґрунтування тих принципових змін, що відбуваються в процесах валютного регу- лювання в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.
|
Цінову стабільність як кінцеву мету грошово-кредитної політики обирають, насампе- ред, економічно розвинуті країни, зокрема це стосується країн, де центральні банки тар- гетують інфляцію. Першими про цінову стабільність подбала влада Нової Зеландії (1990 р.) та Канади (1991 р.), згодом до них приєднались Велика Британія, Фінляндія, Швеція, Австралія та Іспанія. У європейській системі центральних банків влада кожної країни обрала первинною метою своєї політики цінову стабільність. У Японії в 1998 р. законо- давство про центральний банк було переглянуто, у результаті чого цінова стабільність була визначена як принцип валютного та грошово-кредитного регулювання (табл. 10.1).
У законах про центральний банк країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою кінцевою метою зазначена «внутрішня та зовнішня стабільність націо- нальної грошової одиниці» — низька інфляція та стійкий валютний курс.
|
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
Таблиця 10.1
Кінцева мета діяльності центральних банків країн «Великої сімки»
Грошова влада | Мета грошово-кредитної політики |
ФРС США | Ефективне сприяння цілям максимальної зайнятості, стійких цін та по- мірних довгострокових відсоткових ставок |
Банк Канади | Сприяння результатам економічної діяльності та поліпшенню стандарту життя канадців шляхом збереження низької, стійкої та передбачуваної інфляції |
Банк Англії | 1. Грошова стабільність (цінова стабільність та довіра до національної валюти). 2. Фінансова стабільність (виявлення та скорочення загроз фінансової системи в цілому) |
Банк Франції | Забезпечення цінової стабільності (згідно з Маастрихтською угодою в межах єврозони) |
Німецький Бундесбанк | Забезпечення цінової стабільності (згідно з Маастрихтською угодою в межах єврозони) |
Банк Італії | Забезпечення цінової стабільності (згідно з Маастрихтською угодою в межах єврозони) |
Банк Японії | 1. Емісія банкнот, а також валютне та грошово-кредитне регулювання. 2. Забезпечення безперебійних розрахунків між банками та іншими фі- нансовими інститутами, сприяння впорядкованому функціонуванню фі- нансової системи |
|