Валютна політика та роль НБУ в її реалізації
Система валютного регулювання в Україні формувалась у складних і супереч- ливих соціально-економічних умовах. Вони характеризувались різким падінням об- сягів виробництва, розривом традиційних господарських зв’язків між республіками СРСР та колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), гіперінфляцією, по- силенням хаотичних процесів в економіці.
На практиці використання такої системи означало реальне введення режиму кон- вертованості валюти без попереднього забезпечення її економічних передумов (кон- курентоспроможної економіки, соціальних «амортизаторів», гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури, помірних темпів інфляції тощо). Результа- том такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (нестача пропо- зиції), постійна девальвація національної валюти, доларизація внутрішнього обігу та бартеризація зовнішньоторгового обороту.
Нормативно-правові передумови управління валютною сферою в Україні як незалежній державі були закладені прийняттям 16 квітня 1991 р. Закону України
«Про зовнішньоекономічну діяльність». Обов’язковому розподілу підлягала виручка в іноземній валюті від зовнішньоекономічної діяльності всіх суб’єктів цієї діяль- ності.
У 1993 р. вводиться в дію Декрет Кабінету Міністрів України № 15 від 19 лютого
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цим Декретом визна- чаються основні принципи валютного регулювання в країні, порядок виконання ва- лютних операцій, функції державних органів, що забезпечують валютне регулюван- ня, а також права і обов’язки суб’єктів валютних відносин та їхню відповідальність за порушення валютного законодавства.
Згідно з Декретом, єдиним законним платіжним засобом на території України є валюта України. У зв’язку з цим усі надходження резидентам країни в іноземній валюті підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки.
У статті 8 Декрету «Валютний (обмінний) курс» визначається, що рівень валют- ного курсу встановлюється «Національним банком України на підставі результатів торгів валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України».
Тема 10. Центральні банки
З жовтня 1994 р. розпочався новий етап розвитку валютного регулювання в Украї- ні. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єди- ного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у підготовці передумов для введення нової грошової одиниці — гривні. Підвалини цього етапу закладалися Указом Прези- дента України від 22 серпня 1994 p., котрий визначав правові рамки функціонування міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р. забезпечити поступове зближення й уніфікацію офіційного і ринкового валютних курсів.
На цьому етапі розвитку валютного регулювання, що тривав до вересня 1996 p., основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних ре- форм Президента України, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації та децентралізації валютного ринку України, а саме:
— створення умов, які щонайбільше наближали б курс національної валюти до його реального значення (розформування Тендерного комітету, визначення курсу українського карбованця на підставі відновлених торгів на УМВБ);
— забезпечення пріоритету національної валюти як платіжного засобу через по- ступове обмеження готівкового та безготівкового обігу іноземної валюти в Україні;
— здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення неза- лежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснен- ня операцій на міжбанківському валютному ринку з купівлі-продажу інозем- ної валюти щодо поточних операцій);
— здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (поступове скорочен- ня обмежень щодо використання валюти та форми платежів).
Розвиток валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та певна стабілізація національної валюти створили передумови для того, щоб Укра- їна в травні 1997 р. могла заявити про приєднання до статті VIII Статуту МВФ. Це означало, що з юридичного погляду в рамках світової валютної системи гривня стала вільно конвертованою валютою за поточними операціями.
|
У 1999 р. валютна політика зазнала ще одного нового повороту, що суттєво відріз- няв її реалізацію від такої, що спостерігалась у два попередні роки. Стрімка девальва- ція в 1999 р. була продовженням кризи 1998 р., а слабкі структурні перетворення не дали можливості усунути кризових чинників. Головною ознакою валютної політики року стало безумовне наповнення валютних резервів центрального банку в умовах наближення високих виплат обслуговування зовнішніх боргів і фактично повної від- мови від інтервенцій на підтримку національної валюти. Вартістю такої політики ста- ло падіння гривні в другій половині 1999 р. — на початку 2000 р.
Відповідно до грошово-політичних цілей НБУ проводить поточну валютну по- літику та довгострокову або стратегічну (структурну) валютну політику.
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
Поточна валютна політика — це сукупність заходів, спрямованих на щоден- не, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, функціо- нування валютного ринку та ринку золота, в тому числі за допомогою дис- контної та девізної політики, зокрема валютної інтервенції, валютних обмежень, валютного субсидування та диверсифікації валютних обмежень.
Головним завданням поточної валютної політики є забезпечення нормально- го функціонування національної валютної системи, уникнення стійкого від’ємного сальдо платіжного балансу країни, узгодження інтересів експортерів та імпортерів.
Основна мета проведення поточної валютної політики:
— підвищити ефективність зовнішньоекономічних зв’язків через проведення по- літики курсоутворення;
— забезпечити стабільність у сфері обміну, що опосередковується використан- ням іноземної валюти;
— підвищити ліквідність національних грошей (це поняття не тотожне з міжна- родною ліквідністю країни);
— підтримати збалансованість статей платіжного балансу.
Поточна валютна політика також передбачає:
— поточне регулювання системи валютних обмежень і системи економічних нормативів (зокрема проведення операцій на страховому ринку, фондовому та інших сегментах фінансового ринку);
— створення сприятливих умов для інвестування національної економіки;
— оперативне регулювання кон’юнктури валютного ринку за допомогою інтер- венцій для зменшення спекулятивного тиску на валютний ринок;
— вдосконалення організаційно-правової структури валютного ринку;
— здійснення жорсткого контролю за операціями з переміщення капіталу рези- дентами й нерезидентами на валютному ринку;
— вдосконалення контролю за експортно-імпортними операціями;
— вдосконалення міждержавних розрахунків і опрацювання можливостей різно- манітних форм інтеграції;
— вдосконалення механізму курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці;
— проведення валютно-курсової політики, яка ґрунтується на цільових орієнти- рах сфери грошово-кредитних відносин.
Поточна валютна політика здійснюється на основі щоденних операцій на валют- ному та фінансовому ринку, а також за допомогою застосування контролюючих та регламентуючих важелів впливу на сферу валютних операцій. Тобто повсякденний рух валютних цінностей між учасниками економічних процесів є об’єктом регуля- тивного впливу поточної валютної політики держави. Важливим елементом прове- дення поточної валютної політики є таргетування валютного курсу.
Центральний банк країни, яка щільно інтегрована у світогосподарські зв’язки і, крім того, має значну частку експорту та імпорту у ВВП, може розглядати рівень зо- внішньої купівельної спроможності національних грошей (валютний курс) як про- міжний орієнтир монетарної політики. Це означатиме, що стан зовнішнього сектора економіки є як джерелом, так і об’єктом впливу на вектор монетарної політики. Ко- ливання зовнішньої купівельної спроможності національних грошей багато в чому впливають на стан не тільки реального, а й фінансового сектора. Крім того, валютний
Тема 10. Центральні банки
ринок відображає ту активність кредитних інститутів, яка не пов’язана з кредитуван- ням економіки. Тобто надлишкова ліквідність банківської системи спрямовується на валютні спекуляції, які можуть дестабілізувати платіжний баланс країни. Тому НБУ часто обирає за один з проміжних орієнтирів валютний курс, намагаючись нівелюва- ти вплив на нього тих процесів, що не пов’язані з тенденціями світової економіки чи тенденціями в реальному секторі національного господарства.
Якщо НБУ передбачає високу ймовірність впливу на валютний курс суто моне- тарних чинників, то використання інструментів грошово-кредитного регулювання спрямовується на те, щоб вивільнити його зі сфери впливу цих негативних тенденцій.
Стратегічна або структурна валютна політика охоплює досить трива- лий період та передбачає проведення довгострокових заходів структурного характеру щодо послідовної зміни валютного механізму, а саме: реструктури- зацію платіжного балансу країни, зміни у сфері розрахунків в іноземній валю- ті, запровадження конвертованості валюти тощо. До довгострокової валютної політики включають політику щодо участі в міжнародних організаціях ва- лютно-фінансового співробітництва, оскільки членство країни в цих організа- ціях потребує прийняття певних зобов’язань щодо вектора та характеру ва- лютної політики. Важливим критерієм відмінності структурної валютної політики від поточної є реформістський характер заходів у довгостроковій перспективі, що спрямовуються на заміну чи реновацію ключових компонен- тів валютної системи. До них відносять:
— порядок міжнародних розрахунків;
— режим валютних курсів;
— політику щодо золотовалютних резервів;
— режим конвертованості валют;
— участь у міжнародних організаціях тощо.
Об’єктивними факторами структурної політики є посилення економічної вза- ємозалежності національних господарств, зміни їх місця і ролі у світогосподарських відносинах, сталість інтересів їхніх суб’єктів. Довгострокова валютна політика як су- купність заходів, спрямованих на здійснення тривалих структурних змін у світовій валютній системі, впливає на поточну політику.
В Україні протягом усього періоду реформування економіки політика обмін- ного курсу Національного банку відображала основні напрями реалізації грошово-кредитної політики, спрямованої на обмеження чи експансію на грошовому ринку. Це відображалося на виборі конкретного режиму встанов- лення валютного курсу. На практиці це означає, що валютно-курсова політика НБУ за весь період ринкової трансформації ґрунтувалася на послідовному ви- користанні усіх видів режимів обмінних курсів: плаваючого, фіксованого, обме- жено плаваючого і регульовано плаваючого.
Протягом усього часу існування гривні не припинялися широкі дискусії про режим валютного курсу для України, а іноді навіть поновлювалися дискусії про доцільність повернення до множинного курсоутворення. До кінця 1994 р. в Україні практикува- лися множинні обмінні курси. Необхідність їх була зумовлена вимогами адміністра- тивного обмеження доступу на валютні ринки (для штучного зменшення попиту, на- самперед готівкового, у 1993 р. був зафіксований рекордний рівень інфляції — більше
Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку
10000% на рік), а також широким лобіюванням експортно-імпортних операцій (на- самперед пов’язаних зі значним реекспортом сировинних та низько технологічних матеріалів).
Така множинність утримувала як високі спекулятивні тенденції внаслідок висо- ких валютних премій на різних ринках, так і підвищувала реальний обмінний курс, роблячи товари українських виробників неконкурентними внаслідок переоцінки на- ціональної валюти. Офіційний та ринково-формовані курси відрізнялися у 2–3 рази. Лише з листопада 1994 р. офіційний курс почав визначатися за результатами аукці- онних торгів, а в 1996 р. після впровадження нової грошової одиниці — гривні вда- лося скоротити різницю між біржовими та готівковими ринками. Валютні премії, які виникають внаслідок різниці множинних курсів, часто безпосередньо пов’язуються з вигодами тіньового сектора чи тіньових валютних ринків. Тому утримання множин- них курсів також пов’язується з поширенням корупції, що шкодить розвитку підпри- ємницького середовища та репутації країни.
|
2007 р. девальвація гривні щодо долара становила всього близько
2,2%, або в середньому 0,04% за місяць. Така курсова стабільність, що досить упевнено підтримувалася після значних девальвацій 1998 р. (80,5%) та 1999 р. (52,2%), очевидно, потребує ретельного аналізу її причин і наслідків для грошової сфери та економіки в цілому, а також оцінювання подальших перспектив.
Політика курсової стабільності в 2002–2007 pp. не означала консервування за- стиглої в часі незмінності якогось конкретного значення курсу. В умовах значного за обсягом припливу валюти, суттєвого перевищення пропозиції над попитом і тиску на зміцнення курсу, характерних для зазначеного періоду, ця політика мала на меті забезпечити таку динаміку помірних без значних коливань поступових змін курсу, які найповніше відповідали б широким кінцевим цілям Національного банку — забезпеченню фінансової стабільності та підтримці економічного зростання.
Тема 10. Центральні банки
|
