Умови кредитування


Пріоритетність надання кредитів, яка визначається тільки ефективністю проектів


 

 

Перевага в кредитуванні надається позичаль” никам, які виконують договірні зобов’язання


 

Використання власних коштів позичальника

у фінансуванні

комерційногоконтракту


 

   
ПРИНЦИПИКРЕДИТУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПРИНЦИПУ
  Цільовий принцип     Платність кредиту     Принцип обов’язкового повернення     Строковість кредиту     Забезпеченість кредиту Кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі.   За користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму у вигляді ɜɿɞɫɨɬɤа;   Передбачає повне (стовідсоткове) повернен” ня вартості основного боргу.     Повернення позики в строки, що передбачені кредитною угодою.   Відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є заставою за позикою

 


Застава майна позичальника

 

Гарантія, поручительство відомого банку, фінансового органу

 

Переуступка вимог і рахунків позичаль”

ника до третьої особи на користь банку


 

ФОРМИ ЗАБЕЗПЕg ЧЕННЯ КРЕДИТУ


Дорожні і товарні документи

 

 

Цінні папери

 

 

Поліси страхування життя


 

 

Рис. 11.4. Система банківського кредитування.

 

Позички без забезпечення (бланкові) представляються під зобов’язання самого позичальника — під соло-векселі (італ. solo, лат. solus — один). Вони більш обтяжливі для позичальника порівнянно з позичками під забезпечення. По них банки стягують більший відсоток. Крім того, при наданні середньо- і довгострокових позичок без за- безпечення банк накладає певні обмеження на дії позичальника. Він вимагає, щоб позичальник не знижував розміру оборотного капіталу нижче від визначеного рів- ня протягом усього періоду заборгованості, обмежує цілі, на які використовується

 


Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

 

позичка, і суму загальної заборгованості позичальника. Позичальник зобов’язаний періодично представляти банку звіти, що характеризують результати його господар- ської діяльності, для контролю за дотриманням прийнятих їм зобов’язань і оцінюван- ня його фінансового положення. Банки одержують право на оцінку задовільного чи незадовільного керівництва підприємством-позичальником.

Комерційні банки застосовують два методи надання позичок. Перший полягає в тому, що можливість надання позички щоразу зважується в індивідуальному по- рядку на підставі заяви позичальника. Цей метод застосовується завжди при наданні термінових позичок і є одним з методів надання безстрокових позичок.

При другому методі позички надаються в межах заздалегідь установленого банком для позичальника ліміту кредитування, що використовується позичальником у міру потреби випискою чеків на банк. Сума ліміту кредитування встановлюється банком з урахуванням розміру капіталу і фінансового положення позичальника, обумовленого на основі наданої їм фінансової звітності. Вона також залежить від кредитних можли- востей банку і загального економічного становища країни в даний період. Установле- ний ліміт кредитування банк періодично (мінімум один раз на рік) переглядає.

Другий метод має ряд переваг перед першим. Для банку він вигідніший тим, що скорочується обсяг кредитної документації, а для позичальника — виключає необхід- ність щораз вирішувати питання з банком про одержання позички, а також тим, що при ньому позичальник платить відсотки тільки за дійсно використаними сумами кредиту, а у випадку індивідуальних позичок він повинен оплачувати усю суму з дня його одержання, незалежно від того, використана вона чи ні.

Згідно з чинним законодавством, в Україні банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок: застава, гарантія, перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс).

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного дого- вору, цільовим використання кредиту, своєчасним і повним його погашенням і спла- тою відсотків за ним. Якщо буде порушено умови кредитної угоди з боку позичаль- ника, то банк має право застосувати економічні і правові санкції.

 

Лізингові операції. Лізинг (від англ. lease — оренда) — це складна торгово- фінансова угода, за якої лізингова фірма, тобто орендодавець, відповідно до по- бажань і спеціалізації орендаря, купує у виробника певне майно і здає його в оренду. Лізингові фірми часто виступають філіями чи дочірніми підприєм- ствами великих компаній і банків. Кількість їхніх операцій останнім часом швидко збільшується.

 

Наприклад, у США лізинг устаткування за 90-ті роки подвоївся і перетворився на бізнес із обсягом угод близько 120 млрд дол. Лізинг одержав значне поширення й у Західній Європі. Величина його операцій досягла: у Франції — 14 млрд дол., у Німеч- чині — понад 7, в Італії — близько 6, у Швеції — більше ніж 3, у Японії вони виросли до 50, а в Австралії — до 12 млрд дол.

Лізингові фірми, які є власниками устаткування, що здається в оренду, мають значний власний основний капітал. Домогтися цього, почавши з нуля і пройшовши всі стадії нагромадження в сучасному суспільстві, вдається небагатьом. Тому біль- шість фірм починають свою діяльність при безпосередній чи непрямій підтримці бан- ків. Найчастіше лізингові фірми виникають як філії банків.

 


Тема 11. Комерційні банки та їхні основні операції

 

Незважаючи на те, що при здачі устаткування в оренду вимагаються великі ка- пітальні вкладення для закупівлі устаткування, банк, що займається лізингови- ми операціями, може одержати ряд переваг, насамперед розширити коло операцій, збільшити кількість клієнтів за рахунок підвищення якості обслуговування, знизити ризик втрат у зв’язку з неплатоспроможністю орендаря, одержати стабільний доход у вигляді комісії з лізингу, заощадити якусь частину засобів за рахунок спрощення організації обліку платежів за лізингом порівняно з бухгалтерським обліком при дов- гостроковому кредитуванні.

Лізингові відносини виникають так. На прохання клієнта банк за свій рахунок закуповує майно (устаткування, транспортні засоби, сільськогосподарську техніку тощо) і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідаль- ність за збереження майна, оплату майнових податків тощо. Клієнт, на прохання яко- го було куплено майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визна- чаються обов’язки орендаря, розмір орендної плати тощо. Плата за лізингову послугу нижча від позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати грошову позику для придбання дорогого обладнання.

 

Інвестиційні операції. Комерційні банки проводять активну інвестиційну по- літику, здійснюючи інвестиційну діяльність за принципом реінвестицій — про- ведення реальних або фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій. Прямі фінансові інвестиції передбачають внесення коштів або майна для збільшення статутного капіталу юридичної особи і при- дбання таким чином корпоративних прав. Фінансові інвестиції банк здійснює через інвестиції в цінні папери, шляхом вкладення коштів у цінні папери під- приємств різних форм власності. Крім цього, банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових, до них належать:

— емісія власних цінних паперів;

— операції РЕПО (продаж цінних паперів із можливістю наступного викупу їх);

— операції з надання кредиту під заставу цінних паперів;

— операції на ринку цінних паперів від свого імені.

Основними об’єктами інвестиційної діяльності банків є облігації приватних ком- паній і держави, а також акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, вкладе- них у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована (диверсифікована) таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних витрат коштів, вкладених у цінні папери, що пов’язано з невиконанням емітентом узятих на себе зобов’язань.

 

Комісійно-посередницькі операції банків (банківські послуги)

До послуг, які можуть надавати банки, відносять розрахункові операції, пе- реказні, факторингові, послуги з управління активами інших суб’єктів ринку, консал- тингові, гарантійні, посередницькі, довірчі (трастові) та інші послуги (див. рис. 11.2). Проаналізуємо деякі з них.