Форми грошей
У своєму розвитку гроші виступали в двох основних формах: повноцінні гроші та неповноцінні (замінники повноцінних грошей або кредитні гроші) (рис. 1.2).
Повноцінні гроші (товарні та металеві) — гроші, реальний зміст яких відпо- відав їхній номінальній вартості. Повноцінні гроші мали дві складові вартості:
— однієї вони набували завдяки витратам на матеріали, з яких вони були зро- блені (прикраси, різні метали тощо), — внутрішня реальна вартість;
Тема 1. Сутність і функції грошей
— другу вони отримували в процесі обігу (певні номінали, корисність, цін- ність тощо) — еквівалентна вартість.
Не слід ототожнювати повноцінні гроші лише з використанням у цій ролі золота та срібла, вони не відразу почали монопольно виконувати зазначену функцію завдя- ки своїм унікальним властивостям.
Початковою формою повноцінних грошей були товарні гроші. Як правило, це були товари найбільшого попиту, найцінніші, найкорисніші для певного ринку, пев- них народів або племен тощо. Спочатку це були предмети першої необхідності — ху- доба, сіль, зерно, м’ясо, риба, хліб тощо як найбільш ходові та калорійні продукти харчування. Так, худоба використовувалась у багатьох стародавніх народів — слов’ян, греків, індійських племен та інших кочових племен.
На території Київської Русі найбільш поширеним було хутро. Гроші називали
|
Форми грошей
Змішані
Неповноцінні
Товарні гроші
Предмети першої необхідності
Металеві гроші
Зливки металу
Кредитні гроші
Паперові
Розмінні банкноти
Казначейські білети
Нерозмінні банкноти
Предмети розкоші
Монети
Золота
Срібна
Мідна
Депозитні гроші
Традиційні
(чекові) депозити
Електронні депозити
Облігації
Квазігроші
Векселі
Чеки
Рис. 1.2. Схема еволюції форм грошей
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
У Київський Русі навіть у середні віки «Руська правда» часто використовує тер- мін «куни» в розумінні грошей: «давать куни в рези», «кунамися викупати» тощо.
Подальшим розвитком грошей стало використання різних металів (міді, бронзи, заліза та ін.), а згодом і карбування металевих монет. Монета виявилась найдоско- налішою формою повноцінних грошей; вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета розвивалась і змінювалася.
Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу VІІІ–VІІ ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько ХХ ст. до н.е. в Асси- рії почали карбувати монети із золота.
Назва «монета» походить від першого монетного двору, що був відкритий у Римі при храмі Юнони-Монети в 269 р. до н.е., де почали карбувати срібні монети «нуммі» за зразком грецьких «драхм». Пізніше в Римі було введено нову грошову одиницю
«денарій» — ця монета практично п’ять сторіч залишалася головною грошовою оди- ницею Риму та підвладних йому земель.
У Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні монети. Однофунтова монета називалася «асом»,
| |
12 — «унцією». Поруч з римськими використовувалися
срібні монети — «драхми» грецького карбування з римською печаткою. В ІІІ ст. до
н.е. з’явився римський срібний «денарій» вартістю 10 асів, в обігу також був «сес- терцій» вартістю 2,5 аса. В останній період існування Римської держави в обіг були введені золоті монети — «ауерси» та «соліди».
Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі: в ІХ–ХІ ст. — здебіль- шого срібні, частково золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів.
|
«гривня»виводять від «гриви» — волосся, отже (на думку М. Грушевського) у первісному вигляді гривня — це намисто із срібла чи обруч. Спочатку об- руч міг бути мірою маси, а згодом став грошовою одиницею.
Вважається, що однією з перших карбованих монет Київської Русі була «грив- ня» — срібний зливок масою в 12 фунта, мала шестикутну форму і поділялася: 20 ногат, 25–50 кун, 50 різан або 100 векш чи вівериць (найдрібніша монета).
Перші монети — «златники» (4,2 г золота) та «срібники» (8,5 г срібла) почав кар- бувати Володимир Великий у 998 р. в Києві. Вони підтверджували владу династії Во- лодимира Великого та ознайомлювали населення з ознаками нової релігії, які були відображені на аверсі(лицьовій стороні) та реверсі(зворотному боці) цих монет (дуже були схожі на Візантійські соліди).
Протягом тривалого часу в обігу використовувалися повноцінні монети, реаль- ний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості. Скарбниці багатьох країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла слугувати масштабом цін за власним ваговим виміром, що стало причиною по- ходження назв багатьох грошових одиниць: фунт стерлінгів (грошова одиниця Ан- глії) – як фунт срібла (стерлінг — справжній, чистий тощо). Мірою маси та масшта- бом цін була, як зазначалось, і гривня.
Спочатку в обігу були водночас і златники (монети із золота), і срібники (монети зі срібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідером се-
Тема 1. Сутність і функції грошей
ред них була Великобританія, яка разом зі своїми колоніями і домініонами посідала перше місце з видобутку золота. Причинами переходу до металевого обігу і передусім до золотого стали властивості благородного металу, що робить його найбільш при- датним для виконання функцій грошей:
1) однорідність за якістю;
2) подільність і з’єднуваність без втрати властивостей;
3) портативність (концентрація вартості);
4) збереженість;
5) складність видобутку і перероблення.
Для повноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, що забез- печувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільним карбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошової одиниці, вільним переміщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноцінні гроші безпе- решкодно виконували всі свої функції.
У другій половині ХІХ ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет по- чала відділятися від їхньої реальної (вагової) вартості. В обігу з’явилися монети, но- мінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких мо- нет стала прибутковою справою (сеньйорат). Сеньйорат присвоювався скарбницям або центральним банкам, які проводили емісію.
На той же час в усіх західних країнах поряд з монетами в грошовому обігу з’яви- лися паперові гроші які були забезпечені золоти вмістом, зокрема в 1913 р.:
Ø долар США — 1,5 г чистого золота;
Ø фунт стерлінгів — 7,32 г чистого золота;
Ø французький франк — 0,29 г чистого золота;
Ø російський рубль — 0,76 г чистого золота;
Ø німецька марка — 0,36 г чистого золота;
Ø італійська ліра — 0,75 г чистого золота.
У цей період (20-ті роки ХХ ст.) практично всі країни розпочали нову епоху в грошовому обігу — перехід від повноцінних до неповноцінних (кредитних) форм гро- шей. Цей процес набув форм демонетизації золота:
Ø на першому етапі спочатку зменшують вагову кількість дорогоцінного металу в монетах та поступово взагалі відмовились від обігу срібних (кінець ХVІІІ ст.) та золотих (кінець ХІХ ст.) монет;
Ø на другому етапі поступово зменшують золотий вміст у національних одини- цях (наприклад до 1970 р.: долар США = 0,89 г чистого золота, а фунт стер- лінгів = 2,13 г чистого золота), а згодом і повністю зупинено обмін паперових грошей на золото в будь-якій формі (друга половина ХХ ст.), гроші стають виключно неповноцінними.
Поява неповноцінних грошейпри золотому обігу була зумовлена об’єктивною необхідністю:
Ø по-перше, золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забез- печувало повної потреби в грошах;
Ø по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістю оборот;
Ø по-третє, золотий обіг не володів властивістю об’єктивної економічної елас- тичності, тобто не міг швидко розширюватися і звужуватися;
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
Ø по-четверте, золотий стандарт у цілому не стимулював виробництва і товаро- обігу.
Золотий обіг проіснував порівняно недовго — до Першої світової війни, коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали емісію знаків вартості. По- ступово золото зникло з обігу.
Неповноцінні гроші(замінники повноцінних грошей, кредитні гроші) — це гро- ші, номінальна вартість яких вища від реальної (набувають своєї вартості виключно в обігу), тобто фактично витраченої на їхнє виробництво суспільної праці. До них належать:
1) металеві знаки вартості — золота монета, що стерлася, білонна монета
(дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію);
2) паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу.
Розрізняють паперові і кредитні гроші.
Паперові гроші — це представники неповноцінних грошей, які з’явилися як за- мінники золотих монет. Об’єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особли- востями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є моментальним посередником у русі товарів.
Вважають, що перші паперові гроші були випущені в Китаї ще в ХІІІ ст. та ак- тивно використовувалися як єдиний та обов’язковий платіжний засіб на території Китаю, про що свідчать відомості італійця Марко Поло, котрий мандрував на Сході протягом 24 років (1271–1295).
У Європі паперові гроші з’явилися значно пізніше: Франція розпочинає їхню емі- сію в 1783 р., право емісії паперових грошей було видано Віденському банкові в 1762 р., а наприкінці ХVІІІ ст. банкнотний обіг починається в Англії. Емісія паперових грошей у Північній Америці розпочалася наприкінці ХVІІІ ст.
У Російській імперії паперові асигнації з’явилися в 1769 р., в період царювання Катерини ІІ. Всі вони вільно розмінювались на срібні гроші і замінювали в обігу гро- міздкі срібні та мідні монети.
У 1774 р. було емітовано асигнацій майже на 18 млн рублів, значна частина яких запроваджувалася в обіг замість розписок скарбничих установ. Курс асигнацій стано- вив 99–98 коп. сріблом за один рубль. У 1786 р. емісія цієї грошової одиниці досягла
45,3 млн рублів.
Право випуску паперових грошей привласнила собі держава. Різниця між номі- нальною вартістю випущених грошей і вартістю їхнього випуску утворює емісійний дохід казни, що є істотним елементом надходжень до державної казни (бюджету). На початковому етапі паперові гроші випускала держава поряд із золотими, і з метою їхнього впровадження в обіг їх обмінювали на реальні гроші. Однак поява, а після цього і зростання дефіциту бюджету спричинили розширення емісії паперових гро- шей, розмір якої залежав від потреби держави у фінансових ресурсах.
Отже, сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай во- ни не розмінні на золото і наділені державою примусовим курсом.
Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля- продаж здійснюються із розстрочкою платежу (в кредит). Їхня поява пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов’язаннями продавця,
Тема 1. Сутність і функції грошей
які повинні бути погашені у заздалегідь установлений термін. Першочергове еконо- мічне значення цих грошей — зробити грошовий обіг еластичним, здатним відобра- жати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового обігу.
Поступово з розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин сутність кредитних грошей зазнає суттєвих змін. В умовах панування капіталу кредитні гро- ші виражають не взаємозв’язок між товарами на ринку, як було раніше (Т–Г–Т), а відношення грошового капіталу (Г–Т–Г), тому грошовий капітал виступає у формі кредитних грошей.
|
Перші векселі виникли ще в середині ХІІ ст. в Італії, а вексельне законодавство в європейських країнах було сформовано в ХVІІ ст. (перший вексельний статут прий- нято в 1569 р. у місті Болонья). З розвитком товарно-грошових відносин та удоско- налення банківської справи вексель зі звичайної боргової розписки перетворився на універсальний платіжний і розрахунковий документ.
В Україні порядок виготовлення і використання вексельних бланків регламен- товано в Постанові Кабінету Міністрів України та НБУ, ухваленій 10.09.1992 р., та Законом України «Про обіг векселів в Україні» 2001 р.
Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.
За своїм походженням вексель є знаряддям товарного або комерційного кредиту, який надають один одному суб’єкти господарювання. Вексель постійно перебуває в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто — боржник чи кредитор виписує вексель, розрізняють простий і переказний векселі.
Простий вексель виписує позичальник. Він може бути переданий іншій особі (проданий). Цей процес передачі векселя як платіжного засобу іншій особі назива- ється індосаментом. Завдяки цій можливості вексель набуває особливості викорис- тання його в обігу як платіжного засобу, а також як об’єкта застави чи дисконту в банках.
Переказний вексель (тратта) виписує не боржник, а кредитор (трасант). Цей вексель є наказом боржнику (трасату) про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб наказ кредитора — трасанта мав платіжну силу, боржник- трасат мусить підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначеній формі. Така зго- да на титульній стороні векселя називається акцептом.
Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і банків- ський вексель, що видається банком-емітентом за наявності певної суми на депози- ті клієнта. На відміну від комерційного, банківський вексель має депозитну форму. Це, за суттю, простий вексель, тому що його виписує клієнт банку своєму поста- чальникові в оплату за товар, але може бути індосований третій особі. Банківський вексель дає підприємству новий платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержання доходу за депозитом, на основі якого банк видає вексель, підприємство отримує можливість розрахунку зі своїми партнерами. Кожний банк, який їх ви- пускає, має свої особливості, передусім це надання банком переваг своїм клієнтам- векселедержателям.
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
Банкнота — кредитні гроші, які випускає центральний (емісійний) банк кра- їни. Вперше банкноти були випущені в кінці XVII ст., на основі переобліку по- одиноких комерційних векселів. Первісна банкнота мала подвійне забезпечен- ня: комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов’язаних з товарообігом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність. Центральний банк володів золотим запасом для обміну, що виключало знецінен- ня банкноти.
На відміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові боргові зобов’язання продавця і забезпечується гарантією центрального банку, який у більшості країн на- був статусу державного.
Сучасна банкнота втратила, за суттю, обидві гарантії: не всі векселі, які переоб- ліковує центральний банк, забезпечені товаром, а також відсутній обмін банкнот на золото. На цьому етапі банкнота надходить в обіг шляхом банківського кредитуван- ня держави, банківського кредитування господарства через комерційні банки, обміну іноземної валюти на банкноти певної країни.
Зараз центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості. За суттю, вони є національними грошима на всій території держави. Матеріальне забезпечення у вигляді товару або золота відсутнє. Для виготовлення банкнот використовується особливий папір і застосовуються заходи, щоб ускладнити їхню підробку.
Чек — вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ установленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунка в кредитній установі випла- тити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунка на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх опла- чує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунка), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).
Вперше чеки з’явилися в обігу в XVI–ХVIІ ст. у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізня- ють три основні види чеків:
1) іменний — чек на певну суму без права передачі;
2) на пред’явника — чек без названого одержувача;
3) ордерний — чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на зво- роті документа.
Переважна більшість європейських країн приєдналася до Женевської конвенції
1931 р., що означає узгодження їх внутрішнього чекового законодавства з «Єдиним законом про чеки». Однак ряд країн мають своє оригінальне національне законодав- ство про чеки.
Нині в країнах з високорозвинутою системою ринкових відносин за допомогою чека відбувається основна маса платежів, що значно спрощує грошовий обіг і робить його більш ефективним.
Як і вексель, чек має кредитну природу і з’являється у зв’язку з функцією гро- шей, як засобу платежу, але він відрізняється тим, що є безстроковим зобов’язанням і оплачується банком за пред’явленням.
За чеком може бути також видана гарантія його оплати (на всю суму або на його частину) будь-якою особою, крім платника. Найчастіше гарантом виступає банк, а ця
Тема 1. Сутність і функції грошей
операція називається авалюванням. Аваль за чеком здійснюється у вигляді написів:
«Аваль», «Гарантований» тощо та підпису авалісту.
Чек не має терміну оплати, але має термін для здійснення цієї операції (за світо- вою практикою):
Ø 8 днів, якщо він виписаний і оплачується в одній країні;
Ø 20 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій;
Ø 70 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в іншій, але обидві країни знаходяться в різних частинах світу.
Використання чека в Україні регламентується постановою Національного бан- ку України «Про безготівкові розрахунки у господарському обороті України» (1996 та 2001 рр.). У ній чек визначено однією з форм розрахункових документів, завдяки якому здійснюються безготівкові розрахунки між юридичними, а також між фізич- ними і юридичними особами (див. 4.3).
Значне розширення чекового обігу після Другої світової війни потребувало зміни форм платежів. Науково-технічний прогрес, розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі в провідних зарубіжних країнах світу автоматизованих елек- тронних апаратів для оброблення чеків і ведення поточних рахунків. Електронні при- лади і система зв’язку для здійснення кредитних і платіжних операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази з рахунка на рахунок, нарахування відсотків, контр- оль за станом рахунка) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. Завдяки їм відбувається переважна частина міжбанківських операцій.
Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця — будь-якої пластикової картки або функції картки, що містить реальну цін- ність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок у банку. Банківська пластикова картка — це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. За фінансово-економічним призначенням розрізня- ють кредитні картки і дебетові картки. Залежно від суб’єктів використання — плас- тикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. Залежно від захищеності — звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки. Таким чином, картка — це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов’язане з функціонуванням певної платіжної системи.
Платіжна система — це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійсню- ють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов’язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукуп- ність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.
Першу загальнонаціональну платіжну систему «Нешнел бенк амерікен» було створено в 1960 р. у США, незабаром вона вийшла за межі країни і почала діяти в міжнародному масштабі. В 1977 р. вона одержала назву «Віза Інтернешнл» («Visa International»); зараз має більше ніж 500 млн клієнтів в усьому світі та співпрацює з
280 тис. банками.
У 1969 р. у США виникає ще одна загальнонаціональна система кредитних кар- ток, що одержала назву «Інтербенк кард ассоунейшн», що теж швидко виходить на міжнародний рівень і отримує назву «Мастер Кард» («Master Card»).
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
Найбільший сектор світового ринку кредитних карток (50%) займає «Віза», на
«Мастер Кард» перепадає близько третини цього ринку (30%).
Депозитні гроші — це різновид кредитних грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються в безготівковій формі. Рух їх здійснюється за рахунками в банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомо- гою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.
Потреба в такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою формою грошей: значно економніша, зручніша в користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом грошей. Тому в сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.
Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб’єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт рин- ку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своє- му контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись за рахунками в бан- ках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот.
В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого засто- сування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окре- мі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонуван- ня банків (див. 2.4).
Квазігроші, або майже гроші, — це специфічні грошові форми, в яких грошо- ва сутність істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:
— якщо в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому знижується їхня ліквідність, здатність бути платіжними засобами;
— якщо грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у певних межах може ви- користовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти.
Використання квазігрошей має позитивний вплив на економіку:
— дає можливість підвищити ліквідність економіки за рахунок запровадження в оборот додаткових платіжних інструментів, передусім векселів;
— дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилу- чення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню кон’юнк- тури ринків та нарощуванню інвестиційних ресурсів;
— робить управління грошовою масою, а отже, пропозицію грошей, більш гнуч- ким і ефективним.
Тема 1. Сутність і функції грошей