Міжнародні розрахунки та валютне регулювання

 

Організація міжнародних грошових потоків між суб’єктами господарювання за- стосовується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулюван- ня. Порядок проведення розрахунків регламентується відповідними міжнародними документами і угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на по- ставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачен- ня прав, зобов’язань і відповідальності сторін.

Основними формамиміжнародних розрахунків виступають інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок.

При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передачі імпортеру отриманих від банку експортера документів, пе- редбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату то- варів і послуг.

На відміну від інкасо, акредитивна форма передбачає достатні гарантії експор- теру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий ра- хунок — найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує

 

Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми співробітництва їх з україною

 

гроші на день платежу. Банківський переказ являє собою доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачеві.

Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційну сторону руху грошових потоків, порядок проведення операцій, їхнє до- кументальне оформлення, відповідальність сторін і банків та ін. Це дуже важлива сторона, однак вона підпорядкована сутнісній — забезпеченню еквівалентності об- міну. Тому серцевиною міжнародних розрахунків, з позицій фінансової теорії, є вста- новлення курсу валют.

Валютний курсвідображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи міжнародних валютних одиницях. Встановлення валютного курсу означає співвідношення цінності грошей різних країн, які виступають інструментом фінан- сових відносин, в т.ч. і міжнародних. Без такого зіставлення міжнародні фінансові потоки неможливі.

Установлення курсу валют — досить складний багатофакторний процес. На ньо- го впливає безліч чинників — економічних, фінансових, політичних. Економічні чинники полягають у тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються на основі зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. Свого часу існував золотий стандарт, тобто вміст золота в грошовій одиниці. Зіставлення золотого вмісту двох грошових одиниць і визначало курс цих двох валют.

Встановлення вихідного рівня валютного курсу на основі порівняння цінової оцінки споживчого кошика має певні неточності. Вони полягають у тому, що цінність товарів і послуг споживчого кошика в різних країнах неоднакова. Тому курс валют, установлений на основі такого підходу, завжди має певні похибки. Проте вони, по- перше, не настільки суттєві, а по-друге, цей курс є тільки своєрідною точкою відліку. Він коригується з урахуванням впливу фінансових і політичних чинників.

Крім методу порівняння цінової оцінки споживчого кошика з метою визначення точного співвідношення валют, застосовується також метод валютного кошика. Суть його полягає у встановленні умовної міжнародної грошової одиниці.

Так, Міжнародний валютний фонд установив міжнародний платіжний засіб — SDR (спеціальні права запозичення). До валютного кошика SDR включаються (у встановлених МВФ пропорціях) долар США, німецька марка, японська єна, британ- ський фунт стерлінгів та французький франк. Частка кожної валюти в цьому кошику залежить від її частки в загальному зовнішньоторговому обороті у світі. У світовій валютній системі SDR може відігравати роль загального еквівалента, до якого вста- новлюються курси валют. Однак нині реальна практична значимість SDR досить об- межена, а роль загального еквівалента більше властива реальним провідним валютам світу (наприклад, долару США).

У рамках Європейського Союзу також була створена міжнародна рахункова гро- шова одиниця — ЕСU. До валютного кошика ЕСU включались валюти таких євро- пейських країн: Німеччини, Франції, Голландії, Італії, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Іспанії, Великої Британії, Греції, Португалії.

На відміну від SDR, яка є швидше умовною грошовою одиницею, ЕСU відігра- вав значно більшу роль у європейській валютній системі. На основі цієї рахункової одиниці здійснювалося валютне регулювання в рамках Європейського Союзу. ЕСU

 

Гроші та кредит: теорія і практика

 

виступає як розрахункова і кредитна одиниця у взаємовідносинах між центральними банками країн союзу. Значна роль ЕСU привела до його використання як рахункової одиниці також за межами ЄС. Наприклад, в Україні ставки акцизного збору та ввіз- ного мита на окремі товари встановлені в ЕСU.

Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої стабільності валют кра- їн ЄС привели до нової стадії розвитку європейської валютної системи — переходу до єдиної валюти — євро. На відміну від SDR і ЕСU, євро — реальна валюта, що об- слуговує платіжний оборот ЄС. Відповідно до прийнятої програми, введення євро в обіг проводиться з початку 1999 р. Важливу роль у впровадженні євро відіграв досвід використання ЕСU.

Введення в обіг євро означає новий етап у розвитку системи міжнародних фінан- сів у цілому і європейської валютної системи зокрема. Нині міжнародні фінансові відносини, в т.ч. міжнародні розрахунки, являють собою досить складну систему вза- ємовідносин. Інструментом фінансових відносин, як відомо, є гроші. У межах наці- ональних фінансових систем використовується одна грошова одиниця, що ставить ці відносини на єдину уніфіковану основу. У міжнародних відносинах використову- ються дві валюти, що суттєво ускладнює ці відносини. Навіть створена досить склад- на система валютного регулювання, в т.ч. на міжнародному рівні, не в змозі до кінця вирішити проблеми. Введення ж єдиної валюти вирішує проблему, оскільки знімає її причину, а не впливає на наслідки.

Установлення вихідного курсу валют на основі споживчого чи валютного кошика є тільки основою валютного регулювання. На діючий курс валют істотно впливають фінансові та політичні чинники. До фінансових належать стан національної фінан- сової системи: дефіцит бюджету, державний борг, рівень інфляції, стабільність бан- ківської системи, активність на фінансовому ринку та міжнародних фінансових від- носин (торговий та платіжний баланс). Політичні чинники пов’язані зі стабільністю політичної системи в країні та стабільністю її законодавства.

Нестабільність політичної і фінансової ситуації в тій чи іншій країні веде до пев- ного зниження обмінного курсу її національної валюти порівняно з реальним співвід- ношенням. Ця різниця являє собою своєрідну плату за названі ризики, страхування на випадок можливого зниження курсу цієї валюти, ймовірність чого досить висока.

Установлення курсу валют ґрунтується на двох основних методах: адміністра- тивному та ринковому. Суть адміністративного методу полягає в офіційному встановленні урядом чи центральним банком курсу національної валюти стосовно іноземних валют. За такого методу необхідні точні розрахунки, бо при значних відхи- леннях офіційного курсу від реального його або не визнаватимуть, або припиниться проведення міжнародних розрахунків. При адміністративному встановленні курсу національної валюти може існувати паралельний курс неорганізованого ринку, де буде встановлюватися більш реальне співвідношення валют.

Ринковий метод полягає в тому, що курс встановлюється на основі механізму ціноутворення під впливом попиту і пропозиції; іноземна валюта при цьому виступає товаром на валютному ринку. Суб’єктами валютного ринку виступають банки, бро- керські фірми, валютні біржі.

Залежно від обсягу і характеру валютних операцій, переліку валют, що вистав- ляються на торги, виділяють світові, регіональні та національні валютні ринки. Світовими центрами валютного ринку виступають Лондон, Париж, Токіо. Перелік

 

Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми співробітництва їх з україною

 

валют, що виставляються тут на торги, досить широкий. На регіональних і націо- нальних валютних біржах здійснюються торги з обмеженого переліку найважливі- ших валют.

В Україні функції валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа. Тор- ги з основних валют (євро, американського долара, російського рубля) проводяться щоденно. Крім того, торгують фунтами стерлінгів Великої Британії, австрійськими шилінгами, італійськими лірами, канадськими доларами та деякими іншими валюта- ми залежно від наявності копиту і пропозиції на них.

Установлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних, як і на будь-яких інших ринках, відбувається під впливом двох основних чинників — по- питу і пропозиції. Особливістю валютного ринку є те, що як товаром, так і платіжним засобом виступають гроші. Тому зазначені чинники фактично подвоюються: попит і пропозиція відповідної іноземної валюти та національної валюти.

Валютний ринок, як правило, регульований. Національний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватися два способи. Пер- ший — установлення валютного коридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, який є по суті напівадміністративним. Другий — участь цен- трального банку в торгах.

За необхідності підтримання курсу національної валюти центральній банк може проводити валютні інтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти. За необхідності утримання курсу певної іноземної валюти — навпаки, ску- повувати її.

Крім того, центральний банк як емісійний центр країни може впливати на обмін- ні курси через регулювання грошової маси національної валюти. Обмеження обсягу національної валюти зменшує її пропозицію в обміні на іноземну й тим самим сприяє утриманню курсу. Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національ- ної валюти і таким чином до зниження її курсу.

Розглянемо механізм установлення валютного курсу на валютному ринку на прикладі Української міжбанківської валютної біржі (рис. 12.1).

 

 

Виставлено на торги

Валютний ринок

 

Куплено

 

Попит

 

 

Іноземна валюта

Валютний курс

Національна валюта

 

 

 

Попит

 

Заявки на купівлю

База курсу

Співвідношення цін споживчого кошика

 

Пропозиція

 

Заявки на купівлю

 

Рис. 12.1. Ціноутворення на валютному ринку

 

 

Гроші та кредит: теорія і практика

 

Учасниками торгів на біржі виступають комерційні банки, що мають відповідну ліцензію, та НБУ.

На торги виставляється іноземна валюта. Попит на неї формується на основі за- явок банків на купівлю певної валюти. Заявки відображають власні потреби банку та потреби його клієнтів на певну валюту для проведення міжнародних розрахун- ків. Пропозиція іноземної валюти формується, виходячи з виставлених на продаж сум валюти, що відображають потреби банків та їхніх клієнтів у національній валюті. Пропозиція з боку національної валюти відображається в заявках на іноземну валю- ту, попит — у виставленій на торгах іноземній валюті.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, таким чином, відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів — обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення по- питу чи недостатність пропозиції. При задоволенні попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції — па- дає, при надмірній пропозиції — зростає. Саме тут проявляється роль центрального банку. Він, з метою підтримання стабільного курсу національної валюти, проводить валютні інтервенції при недостатності пропозиції валюти на ринку чи скупку валюти в разі недостатності попиту на неї.

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі.

Валютне регулюванняхарактеризує встановлений порядок визначення валют- ного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб’єктами ва- лютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності наці- ональної валюти, адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у певних умовах може проводитись політика як на зни- ження, так і на зростання курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна за тих умов, якщо в країні експорт переважає над імпортом. У цьому випадку доходи підприємств екс- портерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти. Прикладом такої полі- тики у 80-ті роки була постійна девальвація японської єни стосовно до американ- ського долара. Як відомо, в ті часи в сальдо торгового балансу між Японією і США спостерігалась істотна перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу від реального вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому випадку витрати імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втра- чають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення ім- порту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до вста- новлення системи міжнародного валютного регулювання. Вона полягає у прийнятті

 

Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми співробітництва їх з україною

 

загальних для всіх країн правил проведення валютних операцій. В умовах золото- валютного стандарту особливих потреб у такому регулюванні не було. Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото надавало такій системі достатньої стабіль- ності.

Однак відхід від золотовалютного стандарту чітко визначив проблему валютно- го регулювання. Першою спробою вирішення цієї проблеми стала Бреттон-Вудська валютна система. Вона була заснована лідерами провідних країн світу в 1944 р. на конференції в Бреттон-Вудсі. Суть цієї системи полягала у встановленні стабільних курсів валют, що могли піддаватись незначним коливанням.

Утримувати систему стабільних курсів в умовах нерівномірності розвитку країн було надзвичайно складно. У кінці 60-х — на початку 70-х років виявилися значні коливання курсів валют. У зв’язку з цим у 1976 р. відбулася конференція Міжна- родного валютного фонду на Ямайці, яка зафіксувала створення нової — Ямайської валютної системи. Суть її полягала у встановленні ринкового методу визначення ва- лютних курсів. Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, що змінюються під впливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх стабільних. Одночасно встановлювалася система контролю і резервування з метою недопущення різких ко- ливань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного ре- гулювання. Вони дають змогу ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти відображає стан економіки країни, вони не мають на меті утримувати валютний курс за будь-яку ціну. Навпаки, це недоцільно і небез- печно. Перевага ринкового механізму якраз і полягає в тому, що він дає змогу встано- вити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального. Це, ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.

 

 

 

 

ПРАКТИКУМ

Гроші та кредит: теорія і практика