Форми безготівкових розрахунків
Оскільки всі підприємства та організації повинні обов’язково зберігати свої гро- шові кошти на рахунках у банках, то на практиці їх взаємовідносин мають викорис- товуватися певні форми платіжних документів. Вони заповнюються підприємством і є для банку розпорядженням по списанню чи переведенню грошових засобів на ра- хунок підприємства.
Організація безготівкових розрахунків здійснюється в неоднакових формах. Вони відрізняються між собою формою розрахункових документів і особливостями їхньо- го руху. Основними розрахунковими документами при безготівкових розрахунках є:
а) платіжне доручення;
б) платіжна вимога-доручення;
в) чек;
г) акредитив;
д) вексель;
Використання тієї чи іншої форми платіжних документів не залежить від банку, а визначається договором між платником і одержувачем коштів. При виборі тієї чи іншої форми розрахунків підприємства повинні враховувати багато факторів: місце знаходження платника та покупця, швидкість обігу грошових коштів, можливість взаємного контролю, джерела коштів для платежу, гарантію сплати і т.д.
Платіжне доручення— це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунка певної суми та перерахування її на рахунок одержува- ча (рис. 4.2). При цьому виконуються такі поетапні операції:
1) укладання контракту;
2) надання послуг, відвантаження товарів, виконання робіт;
3) передача платіжного доручення банку для списання з рахунка платника суми платежу;
4) витяг з розрахункового рахунка про списання коштів;
5) платіжне доручення про зарахування платежу на розрахунковий рахунок одер- жувача (постачальника);
6) витяг з розрахункового рахунка про зарахування платежу.
|
Замовник
(платник) 2
3 4 6
|
платника
(покупця)
Рис. 4.2. Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями
Тема 4. Грошовi системи
За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки як з товарних, так і нетоварних операцій. Така форма організації безготівкових розрахунків найбільше поширена.
Платіжна вимога-доручення— це комбінований розрахунковий документ, який об’єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документа —
«платіжна вимога» заповнює одержувач, а частину — «доручення» заповнює платник при згоді на оплату (рис. 4.3).
1
Покупець 2
(платник) 3
Постачальник
(одержувач)
5 4 7
Банк 6
платника
|
Рис. 4.3. Рух документів при розрахунку платіжними вимогами-дорученнями
Документообіг при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями включає такі операції:
1. Укладення угоди між постачальником і покупцем з установленням форми роз- рахунку у вигляді розрахунку за допомогою платіжної вимоги-доручення.
2. Відвантаження товару покупцеві (замовнику).
3. Відправлення постачальником на адресу покупця документів на відвантажен- ня товарів із заповненим постачальником вимогою-дорученням.
4. Дооформлення покупцем (платником) вимоги-доручення і передача його у свій банк на оплату.
5. Витяг з розрахункового рахунка, який надається банком платнику про здій- снення платежу на адресу постачальника.
6. Передача банку постачальника документів про право зарахування платежу на розрахунковий рахунок постачальника.
7. Витяг з розрахункового рахунка про зарахування платежу на рахунок поста- чальника.
Платіжна вимога-доручення — це такий комбінований документ, що складається з двох частин. Верхню частину після виконання своїх зобов’язань перед замовником заповнює постачальник. Це вимога постачальника щодо оплати вартості наданих за- мовникові послуг, виконаних робіт або поставлених товарів. Виписана вимога разом із відвантажувальними транспортними документами пересилається платникові, ми- наючи банк.
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
Розрахунковий чек— документ, який містить доручення чекодавця (платни- ка) банку про перерахування з його рахунка певної суми грошей на рахунок че- коотримувача (одержувача) при здаванні ним чека в банк (рис. 4.4).
Постачальник 3
(одержувач) 4
Покупець
|
5 9 8 2 1
Банк 6
одержувача 7
(постачальника)
Рис. 4.4. Організація розрахунків за допомогою чеків
Чек — це документ суворої звітності і бланки чеків (а вони звичайно брошуру- ються в чекові книжки по 10, 20 і 25 аркушів) виготовляються за зразками, затвер- дженими Національним банком України.
Чек має ряд обов’язкових реквізитів, наприклад зазначення суми платежу за че- ком, найменування одержувача платежу, дату і місце укладання чека тощо.
Порядок здійснення платежу за допомогою чеків включає такі операції:
1. Замовлення в банку чекової книжки.
2. Видача покупцеві чекової книжки з депонуванням зазначеної в книжці суми.
3. Постачання товару (виконання робіт, надання послуг) постачальником.
4. Передавання чека покупцем постачальникові в оплату товару або послуг.
5. Передавання банку чека для його оплати банком платника.
6. Передавання документів банку покупця.
7. Зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
8. Витяг з рахунка депонованих сум.
9. Витяг про зарахування відповідної суми на рахунок постачальника. Розрахунки за чеками мають певні переваги. Вони, передусім, у тому, що досяга-
ється досить висока швидкість розрахунків, а це означає прискорення обігу й скоро- чення дебіторської заборгованості. Чек дає переваги не тільки постачальникові, а й замовнику, бо він гарантує надходження товару, виконання робіт, надання послуг і т. ін., оскільки чек виписується після отримання товарів чи надання послуг.
Акредитив— це розрахунковий документ, який містить доручення банку платника банку одержувача оплатити товар (послуги) лише при виконанні одержувачем умов, указаних в акредитиві. Акредитив вигідно використовува- ти у відносинах з неакуратними платниками (рис. 4.5).
Акредитив являє собою форму організації розрахунків, за якої банк платника
(банк емітент) за дорученням свого клієнта зобов’язаний перерахувати гроші в банк
Тема 4. Грошовi системи
замовника (виконуючий банк), який здійснить платіж відповідно до складеної акре- дитивної угоди.
1
Постачальник 6
(одержувач)
Покупець
|
9 7 5
10 3 2
Банк-виконавець 8
(банк
постачальника) 4
Рис. 4.5. Організація розрахунків за допомогою акредитива
У процесі здійснення платежу виконуються такі операції:
1. Укладання угоди про поставку товарів з розрахунком у вигляді акредитива.
2. Завдання банку на розроблення акредитива із зазначенням суми платежу, тер- мінів і умов його розкриття.
3. Повідомлення банку платника про розроблення акредитива.
4. Повідомлення банку постачальника про відкриття акредитива і про його умови.
5. Ознайомлення постачальника з умовами акредитива.
6. Відвантаження товару, надання послуг, виконання робіт.
7. Передача банку всього комплексу підписаних покупцем документів, передба- чених акредитивною угодою.
8. Повідомлення банку-емітента про використання акредитива.
9. Витяг з розрахункового рахунка про зарахування коштів на рахунок постачаль- ника.
10. Надання витягу покупцеві про використання акредитива.
Акредитиви можуть мати різну форму. Найпоширеніші з них: відкличний і без- відкличний, а також покритий та непокритий.
У результаті розвитку комерційних зв’язків виник спосіб розрахунків на умовах відстрочки платежу з використанням векселів.
Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної форми (цінний папір), що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі (див. 1.2).
Вексель постійно перебуває в русі і з огляду на особливості цього руху, а також залежно від того, хто — боржник чи кредитор — виписує вексель, розрізняють про- стий і переказний векселі.
Вексель є формою оформлення комерційного кредиту, який надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки сплати боргу за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
При видачі простого векселя векселедавець зобов’язаний сплатити безпосеред- ньо векселедержателю певну суму. При цьому векселедержатель приймає на себе зо- бов’язання перед іншою стороною- векселедержателем виплатити певну суму гро- шей після настання певного строку (рис. 4.6).
Постачальник, 1 кредитор 2 (векселедержатель, 3
трасант) 4
5
Покупець (боржник векселедавець)
Рис. 4.6. Розрахунок за простим векселем
Переказний вексель являє собою письмову пропозицію векселедавця, звернену до платника, сплатити певну суму векселедержателю. Переказний вексель може бути проданий за допомогою індосамента (передавального напису). Строк платежу визна- чається або датою акцепту, або ж датою протесту.
Правову основу використання векселя в господарському обороті визначає Поло- ження «Про переказаний і простий векселі», прийняте відповідно до постанови Ка- бінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р., та Закон України «Про обіг векселів в Україні» (2001).
Документообіг і операції при розрахунку за допомогою простого векселя мають такий вигляд:
1. Укладання угоди між продавцем і покупцем з установленням форми розрахун- ку у вигляді розрахунку за допомогою простого векселя.
2. Поставка товару (надання послуг, виконання робіт) покупцеві (замовнику).
3. Виставлення боржником векселя.
4. Пред’явлення кредитором векселя для оплати в момент, визначений як термін розрахунку за векселем.
5. Переказ грошей боржником на користь кредитора (продавця).
6. Повернення погашеного векселя.
Дещо складніша схема руху документів за умови розрахунків переказаним вексе- лем. Послідовність цих операцій зображено на рис. 4.7.
Рух документів і операції в цьому випадку мають такий вигляд:
1. Угода між постачальником і покупцем про поставку товару (надання послуг, виконання робіт і т.ін.) з розрахунком через виставлення переказного векселя.
2. Поставка товару покупцеві (боржнику).
3. Виставлення векселя кредитором (трасантом) третій особі, яка й отримує век- сель (ремітент).
4. Пред’явлення ремітентом векселя боржнику для акцепту.
5. Акцепт векселя боржником (трасатом).
6. Пред’явлення векселя боржникові для оплати.
7. Оплата векселя.
Тема 4. Грошовi системи
Постачальник,
кредитор 3
(векселедавець, трасант)
Перший отримувач векселя (ремітент)
1 2
4
Покупець 6
(боржник,
трасат) 7
Рис. 4.7. Розрахунок за переказним векселем
8. Погашення векселя.
У цьому випадку розглянуто рух векселя за умови, що він нікому (крім ремітен- та) більше не передається. Якщо ж така передача має місце, то схема доповнюється тільки актом передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту, а далі останній векселедержатель (індосат) здійснює ті самі операції, що й ремітент у наведеному випадку.