Наслідки інфляції та антиінфляційна політика
Інфляція негативно впливає на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва; відбувається переливання капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капі- талу та більший прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків; розширю- ється спекуляція в результаті різкої зміни цін; обмежуються кредитні операції; змен- шуються фінансові ресурси держави.
Виникає соціальне напруження у зв’язку з тим, що інфляція перерозподіляє на- ціональний дохід не на користь найменш забезпечених верств суспільства. Вона зни- жує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний дохід), а отже, і загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде від- ставати від зростання цін.
Особливо важка інфляція для осіб з фіксованими доходами: пенсіями, стипендіями, заробітною платою працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заоща- дження громадян. У зв’язку з цим, щоб стримати різке падіння життєвого рівня, держа- ва здійснює індексацію доходів та податкових пільг. Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держа- ви починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу. Основні форми боротьби з інфляцією — грошові реформи та антиінфляційна політика.
Грошова реформа— повне або часткове перетворення грошової системи, що здійснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обігу. Грошо- ва реформа здійснюється різними методами (нуліфікація, реставрація, девальвація, деномінація) залежно від економічного стану країни, ступеня знецінення грошей, по- літики держави.
Антиінфляційна політика— комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямований на боротьбу з інфляцією. Історично сформувалися два основних шляхи такої політики: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.
Дефляційна політика ґрунтується на методах обмеження грошового попиту че- рез грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних ви- датків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обме- ження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає в тому, що вона, як правило, спричинює уповільнення економічного зростання і навіть кризові явища. Тому більшість урядів при її проведенні в 60–70-х роках виявляли стрима- ність у її проведенні або навіть відмовлялися від неї.
Варіанти антиінфляційної політики обираються залежно від пріоритетів. Якщо ставилося завдання стримувати економічне зростання, то проводилась дефляційна
Тема 5. Інфляція та грошові реформи
політика; якщо метою було стимулювання економічного зростання, то перевага нада- валась політиці доходів. У разі коли кінцевою метою було стримання інфляції будь- якою ціною, паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики.
Індексація (повна або часткова) означає компенсацію збитків у результаті знеці- нення грошей. Спочатку цей метод застосовувався в кінці 40-х — початку 50-х років при інфляції, яка була спричинена переходом від військової економіки до нормаль- них ринкових умов. Знову індексація стала застосовуватися в 70-і роки у зв’язку з розгортанням галопуючої інфляції. У більшості провідних промислово розвинутих країнах вона розповсюджувалась на меншу частину трудового населення (напри- клад, у США приблизно на 10%). Винятком була Італія, профспілки якої домоглися введення в країні повної індексації.
Стримування контрольованого зростання цін проявляється, по-перше, в «замо- рожуванні» цін на певні товари; по-друге, в стримуванні їхнього рівня в певних меж- ах. Подібний контроль зберігався в усіх провідних розвинутих країнах.
Особливості інфляційних процесів в Україні, Росії та інших країнах СНД перед- бачають спеціальні підходи до здійснення ефективної антиінфляційної політики. У зв’язку з цим необхідно здійснювати:
— розробку та втілення в життя комплексних державних програм розвитку еко- номіки, насамперед галузей і підприємств, які сприяють становленню конку- рентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва;
— проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої ме- режі економічної інформації для підприємств;
— посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здат- ні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення;
— зміну структури виробничих фондів з метою розширення виробництва това- рів народного споживання, тобто створення умов для переливання капіталу з однієї до іншої галузі суспільного виробництва;
— стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків та обмеження по- криття дефіциту коштів за рахунок банківського кредиту;
— вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюваль- ній ролі податків;
— створення умов для припинення імпорту інфляції. З цією метою забезпечу- ється перетворення закордонних доларових запасів на товари виробничого призначення, які, потрапивши в нашу країну, змогли б змозі пожвавити інвес- тиційний процес;
— підвищення ефективності грошово-кредитної політики, яка повинна забезпе- чити тісний взаємозв’язок усіх елементів ринкового механізму товарно-гро- шових відносин.
|
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
Велике значення в антиінфляційній політиці має структурна перебудова еконо- міки і пристосування її до потреб ринку за рахунок демонополізації і регулювання діяльності існуючих монополій, стимулювання конкуренції у виробництві та сфері послуг тощо.