Європейська валютна одиниця

Євро (EUR) — європейська валютна одиниця, функціонує в обігу з 1.01.1996 р. в рамках Європейської валютної системи відповідно до положень Маастрихтської уго- ди. євро( , Euro, ) — офіційна валюта 16 з 27 держав Європейського Союзу.

 

Тема 6. Валютний ринок і валютні системи

 

Вартісний еквівалент, курс щодо іноземних валют визначено за «кошиком» ва- лют країни, які входять до Європейського союзу, як середню величину, залежно від вартості й частки валют, представлених в кошику.

Передісторія. Перша Європейська колективна одиниця почала функціонувати з березня 1979 р. і мала назву — екю. Емісію екю почали здійснювати одночасно з почат- ком функціонування європейської валютної системи (ЄВС). Ця валюта була забезпе- чена реальними активами країн–членів ЄВС. Кожна країна використала для цього 20% фактичної величини своїх власних золотих і 20% доларових резервів, а друга половина емісії забезпечується за рахунок внесків країн-учасниць у їхній національній валюті.

Як і СПЗ, вартісний паритет екю визначається на базі стандартного «кошика ва- лют» країн — учасниць ЄВС: марка (ФРН) — 30,53%; франк (Франція) — 19,43; фунт стерлінгів (Англія) 12,06; ліра (Італія) — 9,92; гульден (Голландія) — 9,54; франк (Бельгія, Люксембург) — 8,14; крона (Данія) — 2,52; фунт (Ірландія) — 1,12; драхма (Греція) — 0,77; песета (Іспанія) — 5,18; ескудо (Португалія) — 0,78%.

Екю почала виконувати функції еталона вартості, міждержавного засобу валют- ного резервування, міжнародного засобу платежу, регулятора курсових коливань та виступало засобом міжурядових позик типу «своп».

Але екю не змогла повністю виконувати функції наднаціональної валюти, оскільки вона не існувала у вигляді банкнот, а це означало, що вона не була звичайним засобом розрахунків за межами центральних банків Європейського Союзу.

Зміна екюна євровідбулася після підписання європейськими країнами Маа- стрихтської угоди (Угода про Європейський Союз, 1991 р.), яка стала чинною після її ратифікації в 1993 р., а вже в 1999 р. країни-учасниці почали вводити єдину європей- ську валюту — євро.

У 1994 році у Франкфурті-на-Майні був установлений Європейський валютний інститут (Центральний банк ЄС, 1997 р.), в завдання якого входило керівництво про- ектом створення єдиної валюти і спостереження за економічними процесами в краї- нах–членах ЄС.

Для того щоб євро була введена в обіг, усі країни–члени валютного союзу по- винні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастрихтських угодах:

· рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного

союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС

не більше ніж на 1,5%;

· державна заборгованість може становити не більше ніж 60% валового вну- трішнього продукту (ВВП);

· дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;

· процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% ви- щими за показники трьох найбільш стабільних країн;

· кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.

 

!

Уже на початку 1999 р. 11 країн Європи ввели єврояк паралельну валюту (по- руч з національною), а вже з 1 січня — серпня 2002 р. ця валюта почала вико- ристовуватися в безготівкових та готівковихрозрахунках, стала єдиним платіжним засобом одинадцяти країн.

 

 

Модуль 1. Гроші та грошовий обіг

 

Зараз 16 країн Західної та Східної Європи перейшли на євро: Австрія, Бельгія, Італія, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Голландія, Німеччина, Португалія, Франція, Фінляндія, Греція, Кіпр, Мальта, Словаччина, Словенія.