Методика визначення валютних курсів
Серед конкретних методів визнання валютного курсу слід назвати такі:
Ø Для обміну валют може використовуватися крос-курс, коли дві валюти по- рівнюються з третьою, потім через неї — одна з одною.
Припустимо, 0,6790 фунта стерлінгів (GBP) = 1 дол. США (USD), 1,4940 швей- цар. франка = 1 (USD). Тоді крос-курс фунта стерлінгів до швейцарського франка буде дорівнювати:
1 GBP = 1,4940 : 0,6790 = 2,200 SFR.
Ø Базою визнання валютних курсів є співвідношення купівельної спроможнос- тірізних національних валют (співвідношення купівельної сили валют сто- совно певної групи товарів і послуг у двох країнах). Для цього методу необхід- но зіставити рівень цін стандартного набору (споживчий кошик — необхідний набір продуктів харчування, одягу та послуг).
Припустимо, ціна кошика в Україні становить 698 грн/міс., а в Росії 2880 руб./
міс. Тоді ціна гривні в рублях = 698/2880 = 0,24 грн:
1 руб. = 0,24 грн.
Ø Зіставлення ефективних витрат виробництва. До них зараховують заробітну плату (W), норму позичкового відсотка (r), ренту (R), показник продуктив- ності праці (PR). Формула має такий зміст.
Курс валюти країни Адо валюти країни Б:
W PR
Б = Б ´ A .
WА PRБ
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
|
— конкурентоспроможність товарів на світових ринках;
— темпи інфляції;
— стан і розвиток платіжного балансу країни;
— стан національного фінансового ринку;
— ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках;
— національне та міжнародне регулювання валютних ресурсів;
— валютні обмеження тощо.
У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу за- стосовуються такі два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі (гнучкі).
Фіксовані курси — система, що допускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними ва- лютними органами.
Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з урахуванням співвідношення цін у певній країні з цінами країн головних партне- рів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовніш- ньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.
Одним з головних питань встановлення валютного курсу є пошук певного між- народного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової оди- ниці. Як правило, курси національних валют, у тому числі й української гривні, пере- бувають у жорсткій відповідності з курсом долара США. Вперше режим фіксованих валютних курсів був введений після Другої світової війни. Після краху Бреттон- Вудської системи в середині 70-х років XX ст. більшість країн перейшли до плаваю- чих валютних курсів.
Гнучкі(плаваючі) курси — це система, за якої у валют відсутні офіційні пари- тети.
Розрізняють плаваючі курси, які змінюються залежно від попиту та пропозиції на ринку, та курси, які змінюються залежно від попиту і пропозиції на ринку, але кори- гуються валютними інтервенціями центральних банків.
У разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впли- ває на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються од- ночасним використанням різних валютних курсів, кожний з яких використовується з певною метою. Ці режими називають системами множинних валютних курсів, які можуть бути:
· валютними курсами, які безпосередньо контролює або фіксує уряд;
Тема 6. Валютний ринок і валютні системи
· вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропо- зицією.
Визначення курсу валют називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи.
При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають ва- люту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту. Котирування може бути обов’язковим для суб’єктів валютних операцій або суто номінальним, орієнтовним. Тоді валютний курс, визначений котируванням, може не збігатися з курсом конкрет- ної угоди.
Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, що можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют щодо певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності. Він характеризує товарне наповнення окремих грошових одиниць та є одним із основних факторів визначення валютних курсів. На динаміку валютних курсів впливають норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу.
Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісій- них банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.
Дисконтна,або облікова, політика— це зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух коротко- строкових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і таким чином стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де рівень облікової ставки нижчий.
Приплив капіталу поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий по- пит на національну валюту і таким чином, сприяє підвищенню курсу. І навпаки, при значному активному сальдо платіжного балансу центральний банк знижує облікову ставку та стимулює відплив іноземних та національних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу. В цих умовах зростає попит на іноземну валю- ту, її курс підвищується, а курс національної валюти знижується.
Дисконтна політика може проявлятися в таких методах валютного регулювання:
— політика девальвації;
— політика ревальвації.
Політика девальвації (зниження валютного курсу щодо іноземної валюти) спри- яє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку, стимулюванню експорту та нега- тивного впливу на позиції імпортерів. Ця політика, крім позитивних наслідків, може спровокувати підвищення цін на імпортні товари, бо їм доведеться купувати інозем- ну валюти за вищим курсом.
Політика ревальвації (підвищення валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє стимулюванню розвитку імпорту, оскільки імпортери після реалізації своїх товарів чи послуг на ринку купують «дешеву» валюту, яка є результатом ревальвації національної грошової одиниці, і мають додаткову (фінансову) перевагу над іншими суб’єктами господарювання (див. Практикум).
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
Валютна інтервенція— це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з ме- тою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної валюти, що також призводить до обмеження коливань валютного курсу національної грошової одиниці. Центральний банк купує іноземну ва- люту, коли її пропозиція є надмірною, а курс низьким, і продає, коли курс стає високим. У такий спосіб обмежується коливання курсу національної валюти.