Національні гроші
Модуль 1. Гроші та грошовий обіг
Однак уже зараз очевидний є той факт, що під прикриттям СДР продовжує збері- гати своє провідне становище в системі міжнародних валютних відносин долар США як міжнародний платіжний засіб, нерозмінний на золото. Прийняття поправок до Статуту МВФ, які спрямовані на повну демонетизацію золота і витіснення його з міжнародних розрахунків, також відповідає перспективним економічним інтересам США, які намагаються усунути з арени міжнародних валютних відносин найбільш небезпечного конкурента долара. Формально виступаючи за підвищення ролі СДР у міжнародних розрахунках, США фактично мало чим ризикують. Адже досвід майже тридцятирічного використання СДР продемонстрував їх слабку конкурентоспро- можність порівняно з національними валютами провідних країн світу, насамперед — доларом США. Слід зазначити, що частка останнього становить понад 60% офіцій- них світових валютних резервів, а частка СДР — лише 2,4%.
Кінгстонська валютна система поки що не забезпечує повністю валютну стабі- лізацію у світі. Кредитні можливості МВФ незначні порівняно з величезними між- народними фінансовими потоками і дефіцитом платіжних балансів переважної біль- шості країн світу. Незадоволення країн-партнерів валютним механізмом Кінгстону, який дає змогу США продовжувати доларову експлуатацію інших країн, об’єктивно посилює необхідність подальшої фундаментальної розробки і проведення докорінної реформи світової валютної системи. Насамперед йдеться про пошук шляхів стабілі- зації валютних курсів, посилення координації валютно-економічної політики як про- відних країн між собою, так і з іншими країнами світу.
Поряд із загальносвітовою валютною системою в Європі сформувалась Європей- ська валютна система.
Визначимо декілька етапів її становлення.
На першому етапі(1947–1950) валютні угоди між країнами Західної Європи укладались на двосторонній основі, на підставі яких здійснювалось взаємне регулю- вання платіжних балансів, безготівкові розрахунки, пільгове кредитування тощо.
На другому етапі(1950–1958) почав функціонувати Європейський платіжний союз (ЄПС), який розвивався на багатосторонніх клірингових засадах і об’єднав 17 країн Західної Європи. Розрахунки між членами цього союзу здійснювалися за допо- могою розрахункової грошової одиниці — епуніт (1 епуніт = 1 дол. США).
На третьому етапі(1959–1989) після підписання в 1957 р. Римської угоди (ство- рення Європейської економічної спільноти — ЄЕС) почав функціонувати Європей- ський валютний союз (ЄВС), у якому продовжили співпрацю 17 країн, що входили до колишнього ЄПС. Програма створення цього союзу, розроблена спеціальною комісі- єю, яку очолював колишній прем’єр міністр Люксембургу П. Вернер, отримала назву
«план Вернера» (1971).
|
8 країн — членів ЄЕС (Німеччина, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксем- бург, Італія, Ірландія і Данія).
Тема 6. Валютний ринок і валютні системи
Механізм ЄВС складався з трьох основних елементів:
— європейської валютної одиниці, яка отримала назву ЄКЮ (див. 6.1);
— режиму спільного коливання валютного курсу — «суперзмія»;
— європейського фонду валютної співпраці.
На четвертому етапі(1989–1992) передбачається здійснення не лише глибокої валютної інтеграції, а й утворення спільного для країн членів ЄС Європейського цен- трального банку та зміну в перспективі національних грошових одиниць — єдиною валютою ЄС («план Делора», 1989).
На п’ятому етапі(1992–1999) важливою подією на шляху реалізації «плану Де- лора» стало підписання в лютому 1992 р. в м. Маастрихті (Нідерланди) Маастрихт- ської угоди, яка визначила інституційні та правові засади фундації ЄВС, зокрема:
— повна і необмежена конвертованість національних валют;
— повна лібералізація руху капіталів;
— інтеграція банківських та інших фінансових ринків;
— жорстка фіксація валютних курсів.
На цьому етапі була створена система європейських центральних банків, що озна- чало координацію та регулювання курсів національних валют і посилення інтеграції країн — учасниць в усій валютно-кредитній діяльності.
У 1994 р. у Франкфурті-на-Майні було установлено Європейський валютний ін- ститут, до завдання якого входило керівництво проектом створення єдиної валюти і спостереження за економічними процесами в країнах–членах ЄС (пізніше — Єв- ропейський центральний банк ЄЦБ, 1997), а вже 1997 р. після наради в Амстердамі країн–учасниць Європейського Союзу країни підтвердили рішення про введення з
1999 р. єдиної європейської валюти (євро)(див. 6.1).
|
— розширення фінансових ринків та зростання їхньої ліквідності;
— зменшення валютних ризиків;
— спрощення міжнародних фінансових операцій;
— розширення можливості економічного співробітництва завдяки вирівню- вання умов торгівлі;
— запровадження єдиного масштабу цін;
— ліквідація курсових втрат і ризиків під час здійснення економічних опера- цій тощо.
Отже, аналіз інтеграційних процесів у сфері валютних відносин країн вказує на комплексну загальноекономічну інтеграцію країн ЄС.