Дж. Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей

 

Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. Кейнс (1883–1946). На відміну від представників класичного напряму кількісної теорії грошей, для Дж. Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного вироб- ництва.

У своїх працях «Трактат про грошову реформу» (1923), «Трактат про гроші» (1930), «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) він довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самотужки, без втручання держави, забезпечити ефективне використання головних чинників виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення. В теорії Дж. Кейнса перевага надавалася активному використанню щонайперше фіскальної та грошово-кредитної політики, яким відводилась провідна роль у системі державно- го регулювання.

Дж. Кейнс розробив нові підходи у визначені місця грошей у структурі виробни- чого відтворення. На базі тези «гроші мають значення» розробив теоретичну концеп- цію «керованих грошей», яка ґрунтується на систему їхнього широкого державного регулювання й використання з метою стимулювання ефективного платоспроможно- го попиту, а відтак — інвестиційного процесу.

 

!

Гроші, за Дж. М. Кейнсом, — це не просто життєво важливий елемент еконо- мічної структури суспільства, її важливий чинник. Вони, з одного боку, — об’єкт державного регулювання економіки, а з іншого — безпосередній інструмент здійснення такого регулювання.

 

Дж. М. Кейнс став засновником одного з істотних напрямів теорії грошей — те- орії державної грошової політики, постулати якої знайшли безпосереднє втілення в системі державного регулювання економічних процесів провідних країн Заходу, най- перше — США, Великобританії, Німеччини, Швеції та ін.

Він розробив концепцію регульованого ціноутворення і підконтрольної інфляції. Збільшення попиту з боку держави та підприємців приводить до збільшення вироб- ництва та зайнятості. В той же час збільшення попиту населення, оскільки він (по- пит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції. У зв’язку з цим Кейнс рекомендує стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну плату працюючих. У цій концепції активну роль відіграє, за словами Кейнса, «ефек- тивний», або грошовий, попит, який нібито і створює грошову масу. Причому Кейнс розглядає два види інфляції:

 

Модуль 1. Гроші та грошовий обіг

 

— напівінфляція (повільна або повзуча), тобто таке збільшення грошової маси в умовах безробіття, яке не завдає небезпеки, оскільки не стільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу вироб- ництва;

— справжня інфляція (галопуюча) — вона можлива при досягненні повної зай- нятості, коли зростання грошової маси цілком проявляється у зростанні цін на товари та послуги.

У зв’язку з цим у своїй праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) Дж. Кейнс рекомендував проводити зниження не номінальної або «грошової» заробітної плати, яка, з його слів, є «непіддатливою» через завзятий відбір працівни- ків, а здійснювати «гнучку інфляційну грошову політику», яка в кінцевому результа- ті призведе до зниження реальної заробітної плати.

 

!

На базі кейнсіанської теорії інфляції з’явилась так звана «крива Філіпса», яка відображає обернену залежність у розвитку цін і зайнятості у Великобританії. Новозеландський вчений А. Філіпс на базі аналізу тенденцій в економіці Велико- британії з 1861 по 1957 р. дійшов висновку, що за допомогою інфляції протягом майже ста років вдавалося переборювати спад виробництва і збільшувати за- йнятість, а стабілізація цін супроводжувалася зниженням рівня зайнятості та економічної активності.

Згідно з «кривою Філіпса» були розроблені рекомендації щодо призупинення ін- фляції, утримання її на певному рівні: або довести безробіття до високого рів- ня, або ж профспілкам вести більш стриману політику під час переговорів про підвищення заробітної плати.

Однак економічні кризи 1974–1975 та 1980–1982 рр. виявили новий феномен — стагфляцію, що заперечує «криву Філіпса», оскільки в ці періоди — періоди стагнації або кризи — темпи інфляції не зменшувались, а збільшувалися.

 

Таким чином, Дж. Кейнс значно глибше, ніж його попередники, розглядає меха- нізм взаємозв’язку між грошовою масою і змінами в суспільному виробництві. Голо- вним елементом цього механізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється. На рівень відсотка впли- ває грошова маса: чим вона більша, тим нижчий відсоток. Але просте збільшення гро- шової маси може й не спричиняти таких наслідків, бо на зменшення відсотка впливає не тільки збільшення грошової маси в обігу , а й мотивація використання касових залишків, зростання доходів тощо.

Становлення теорії державного регулювання Дж. М. Кейнс та її складової — кейн- сіанського варіанта кількісної теорії грошей — відбулося в умовах падіння виробни- цтва в розвинутих країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук шляхів виходу з кризи та шляхів пожвавлення економіки. Цей ви- хід з теорією Кейнса пов’язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності. Уведення механізму відсотка та інвестицій значно розтягнуло ланцюг зв’язку між масою грошей і цінами, збільшення пропозиції грошей без інфляційних наслідків (політика дешевих грошей).

Саме на цих основах ґрунтувалися практичні рекомендації англійського економіс- та, і вони привели до вагомих позитивних наслідків.

 

 

Тема 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм