Важливу роль у політології грає система її основних понять, або категорій. Категоріями прийнято називати загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні закономірні зв’язки і відносини реальної дійсності, що є предметом дослідження даної науки. Їхня специфіка в тому, що вони, розкриваючи різні сторони політичного процесу, дозволяють його пізнавати. Будь-яка наука передбачає наявність системи категорій, логічно пов’язаних між собою. Існують як загальні, так і часткові категорії політології. Перші використовуються всіма суспільними науками й до них відносяться: цивілізація, суспільство, населення, народ, воля, влада, право, культура тощо. Другі ж використовуються лише політологією або науками, що перебувають на стику з нею. Серед них особливо місце займають такі, де як узагальнююча виступає категорія «політичне»: «політична сфера», «політична влада», «політичні відносини», «політична система», «політична організація», «політичний інститут», «»політичний режим, «політична поведінка», «політична активність», «політична участь», «політичне відчуження», «політична свідомість», «політичні цінності», «політичні норми», «політична соціалізація», «політична культура» тощо. Більш детально з цими та іншими категоріями політології ми познайомимось пізніше.
Поряд з категоріально-понятійним апаратом істотне місце в системі політологічного знання займають методи дослідження. Найбільш поширеною класифікацією методів, застосовуваних у політичній науці, є поділ їх на три групи.
У першу групу входять загальні методи, безпосередньо спрямовані на вивчення політичних об’єктів, процесів і явищ, зокрема:
· соціологічний, що дозволяє з’ясувати залежність політики від суспільства, встановити соціальну обумовленості політичних явищ;
· нормативний (або нормативно-ціннісний) метод, що вимагає встановлення значення політичних явищ для суспільства і особистості, їхньої оцінки з погляду загального добра, справедливості і т.д., сприяє розробці політичних цінностей і ідеалів;
· структурно-функціональний метод, що розглядає політику як деяку цілісність, систему, що має складну структуру, кожний елемент якої має певне призначення і виконує специфічні функції (ролі), спрямовані на задоволення відповідних елементів системи;
· метод системного аналізу, що інтерпретує політику як цілісний, сложноорганизованный саморегулюючий механізм, що перебуває в безперервній взаємодії із суспільним середовищем через «вхід» і «вихід» системи і прагне до самозбереження і виконання у суспільстві функцій розподілу цінностей;
· біхевіористський метод (від англ. behaviour – поведінка), що вивчає політику за допомогою конкретного дослідження різноманітних форм політичної поведінки індивідів і груп;
· інституціональний метод, що орієнтує на вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність, тобто держави, партій, інших організацій, а також права і інших регуляторів політичної діяльності;
· антропологічний метод, що вимагає вивчення обумовленості політики не соціальними факторами, а природою людини як родової істоти, що має інваріантний набір основних потреб: у їжі, одязі, житлі, безпеці, вільному існуванні, духовному розвитку й ін.;
· психологічний метод (і зокрема психоаналіз), що орієнтує на вивчення суб’єктивних механізмів політичної поведінки, індивідуальних якостей, несвідомих психологічних процесів, а також типових механізмів політичних мотивацій і т.д.;
· діяльнісний метод, що дає динамічну картину політики і розглядає її як специфічний різновид живої і опредметненої діяльності, як циклічний процес, що має певні стадії, етапи;
· порівняльний метод, що припускає зіставлення однотипних політичних явищ, наприклад, політичних систем, партій, електоральних систем, різних способів реалізації тих самих політичних функцій і т.д. з метою виявлення їхніх загальних рис і специфіки, знаходження найбільш оптимальних шляхів рішення суспільних проблем;
· історичний метод, що вимагає вивчення політичних явищ у їх послідовному тимчасовому розвитку, виявлення зв’язку минулого, сьогодення і майбутнього.
Другу групу становлять загальнологічні методи, які використовуються не тільки у політичній науці, але і в інших дисциплінах. Це аналіз і синтез, дедукція й індукція, уявний експеримент, моделювання і інші методи, що стосуються безпосередньо організації і процедури пізнавального процесу.
До третьої групи відносяться методи емпіричних досліджень, одержання первинної інформації про політичні факти: використання статистики, івент-аналіз, аналіз документів (контент-аналіз), опитування, спостереження і т.д.