Етимологічно поняття «політика» (греч, politika) походить від слова поліс (polis)[1], що буквально означаює «місто-держава» і справи полісні, суспільні, державні, на відміну від справ сімейних і приватних. Як відомо, Давня Греція була поділена на незалежні міста-держави, кожне з яких мало свої органи управління. У світлі цієї історії, під політикою розуміють все те, що має відношення до справ поліса, буквально – це те, «що стосується поліса». Сучасна форма такого визначення – «те, що стосується держави».
Таке розуміння політики проявляється у повсякденній мові. З такого ж розуміння терміна завжди виходила і політична філософія. При такому підході вивчати політику означає по суті вивчати уряд або загалом відправлення влади.
Ця традиція, зокрема, відображена, на думку Е.Хейвуда, у працях впливового американського політолога Девіда Істона (David Easton, 1979, 1981), що визначає політику як «розподіл цінностей, здійснюваний владними структурами». Це передбачає, що політика охоплює тільки ті процеси, за допомогою яких уряд, реагуючи на тиск суспільства, здійснює розподіл благ і цінностей або, навпроти, прибігає до заходів негативного характеру. Політика тут ближче всього підходить до англомовного поняття «policy», тобто сукупність офіційних рішень, якими орган влади пропонує суспільству ту або іншу програму або напрямок діяльності.
Недолік такого підходу – його вузькість, оскільки політика у такому контексті зводиться лише до того, що відбувається усередині політії (polity)[2] – тої системи організацій суспільства, що концентруються навколо апарата влади. У такому розумінні політика відбувається лише в кабінетах, законодавчих палатах, урядових відомствах, а вершать її дуже малі й особливі групи людей – політики, чиновники, лобісти. Більшість людей, більша частина інститутів і видів суспільної діяльності тут свідомо виводяться за межі політики. Бізнес, усілякі місцеві співтовариства, родина, школа й інші утворювальні інститути – все це в цьому випадку розуміється як структури «неполітичні», ніяк не пов’язані з «управлінням країною». Мало того, ототожнення політики з державним апаратом означає і те, що за дужками залишаються і фактори міжнародного порядку, що включають ті глобально діючі сили, що сьогодні все більше впливають на наше життя – трансграничні технології і транснаціональні корпорації.
Проблема представленого вище підходу ще й у тім, що по суті справи він несе в собі навіть ще більш вузьку тенденцію – ставити знак рівності між політикою у всій її цілісності і тим, що називається партійною політикою. Інакше кажучи, область «політичного» тут зводиться до окремих осіб, що мають певні ідеологічні установки і прагнуть перетворити їх у життя через діяльність в офіційних організаціях – політичних партіях.
Звичка ототожнювати політику з державою пояснює і те, чому в очах суспільства політична діяльність настільки часто з’являється в сугубо негативному світлі, а про політиків висловлюються часом досить і досить нешанобливо. Відбувається це саме тому, що повсякденна свідомість схильна ставити знак рівності між сферою політики і справами тих або інших державних діячів. Формується антиполітика – розчарування в офіційній політиці, у традиційних механізмах політичного процесу; з боку суспільства виражається в установках на «неучасть», у підтримці партій, що виступають проти «системи», нарешті, у всякого роду «прямих політичних діях».