Основні елементи політичної системи, її підсистеми, функції та типологія політичних систем

Структура політичної системи розглядається українськими політологами як сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи – політична влада – зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв’язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів – волі, авторитету, права, сили. Отже, влада – це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становить низка елементів, пов’язаних між собою і взаємозалежні один від одного (Рис. 3.2.).

 

 

Комунікативна підсистемаміститьполітичні відносини,які формуються в суспільстві в процесі завоювання та здійснення політичної влади. Це – міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

Інституціональна підсистемаміститьполітичну організацію суспільства,щовиростає з політичних відносин і охоплює його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види:

· власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

· політизовані організації (народні рухи, профспілки);

· неполітичні організації (об’єднання за інтересами).

Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери.

Взаємозв’язок між різними рівнями і гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії – певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є завоювання державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість громадянського суспільства на функціонування політичної організації суспільства.

Важливу роль у політичному житті суспільства у контексті останнього дедалі більше відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення і захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об’єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.

Функціональна підсистема політичної системи охоплює політичний процес і політичний режим. У загальному вигляді політичний процес визначається як практична діяльність, метою якої виступає досягнення певного політичного результату. Найважливіший елемент політичного процесу – прийняття і реалізація політико-управлінських рішень, що передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необхідної інформації, розробка на цій основі альтернативних пропозицій і проектів, формалізація рішення, тобто надання йому обов’язкової сили, втілення в життя і контроль за виконанням.

Політичний процес, звичайно, не зводиться до прийняття і виконання політичних рішень. Важливим елементом його є ставлення різних соціальних спільностей до тієї чи іншої політичної ситуації – рішень, подій тощо, поведінки і діям мікро- та макрогруп і їхніх різноманітних об’єднань. Від цієї поведінки, дій або бездіяльності мас, їх підтримки або протидії багато в чому залежить можливість прийняття рішень, а ще більшою мірою – реалізація їх.

Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в політичному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважливішими показниками політичного режиму є рівень і ступінь демократії та реальний політико-правовий статус особи. Детальніше про політичний режим та інститути політичної системи йтиметься у наступних лекціях.

Регулятивна (або нормативна) підсистема охоплює політичні принципи і норми, призначені для формування політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи і норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Духовно-ідеологічна підсистемавключаєполітичну свідомість і політичну культуру,що, будучи важливими елементами політичної системи, формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

Деякі автори виділяють ще один елемент політичної системи суспільства– інформаційний, що демонструє принятий у суспільстві тип культурної мови; традицій, звичаїв, символів, ритуалів, які використовуються для забеспечення політичного процесу. У інших авторів виокремлюється така підсистема як засоби масової інформації,які є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації – це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного і політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.