Необхідною умовою початку становлення політичної системи України було послаблення впливу тих механізмів (насамперед в сфері реалізації державної влади), які забезпечували непохитність політичної системи державного соціалізму. Однак згодом ситуація докорінно змінилася: для того аби не відбулася реставрація колишніх тоталітарно-бюрократичних порядків, а, навпаки, продовжувався процес формування, посилення та розвитку інститутів, які забезпечують збереження демократичної політичної системи стало вкрай важливим відновлення нормального рівня державності (з тією лише умовою, що ця нова держава і нова політична система мають формуватися на відповідній демократичній основі).
Функціонування політичної системи України здійснюється відповідно до Конституції прийнятої 28 червня 1996 р. Україна відповідно до її положень є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і контролює їх. Україна є президентсько-парламентською республікою. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція визначає і гарантує самоврядування.
Одним з важливих факторів становлення в Україні демократичної політичної системи є розвиток інституту парламентаризму, під яким мається на увазі багатофункціональна підсистема, що є складовою частиною розгалуженої політичної системи України і одночасно комплексна характеристика політичної системи демократичного типу, яка передбачає наявність «активного парламенту в системі конституційного правління». Подібне значення парламенту в процесі розвитку політичної системи в Україні обумовлюється, з одного боку тим, що він має зв язки не лише з державою, а з всією політичною системою суспільства, а, з іншого боку тим, що рівень парламентаризму, по суті, віддзеркалює рівень демократичності як суспільства, так і його політичної системи.
Згідно з Конституцією, главою держави з правом виступати від її імені є Президент України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Посаду Президента було запроваджено Законом України «Про створення посади Президента Української PCP і внесення змін і доповнень в Конституцію (Основний Закон) Української PCP» від 5 липня 1991 р. Обирається він громадянами держави на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він є відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України.
Владні структури, насамперед законодавчі органи, формуються за участю політичних партій. Така модель передбачає чіткий розподіл функцій та повноважень законодавчої, виконавчої та судової влади. Головним у ній є верховенство закону в усіх сферах громадського життя. Йдеться про демократичну, соціальну, правову державу та громадянське суспільство. Проте на практиці Україні до такої моделі ще далеко.
Новим соціальним інститутом для України є місцеве самоврядування. Як відомо, з середини XIX ст. місцеве управління з ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стали називати «місцевим самоврядуванням». Ця форма суспільного устрою відображена в прийнятих 1985 року міжнародних правових документах – Всесвітній декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії місцевого самоврядування, зідно з якими важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія.
Місцеве самоврядування – право територіальної громади (жителів села чи добровільного об´єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Здійснюється воно територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад села, селища та міста, є районні та обласні ради. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Держава підтримує місцеве самоврядування фінансове.
Винятково важливу роль у процесі формування владних структур відіграють політичні партії як добровільні об’єднання громадян, що виражають інтереси певних соціальних верств і груп, беруть участь у процесах здобуття, утримання державної влади і впливу на неї. За нинішніх умов політичні партії України ще не виконують достатньою мірою системотворчого призначення. Сьогодні можна говорити лише про багатопартійність в Україні, яка від атомізованого розмаїття з великою кількістю нечисленних, маловпливових партій поступово трансформується в партійну систему в її класичному розмежуванні на лівих, центр і правих. Зрештою, немає іншого інституту, крім політичних партій, який би успішніше справлявся з трьома найважливішими функціями – передачі влади, політичної мобілізації мас і легітимізації існуючого режиму.
Українські політологи пропонують таку узагальнюючу характеристику політичної системи України:
· перехідна від неправового до правового типу;
· легітимна для більшості населення;
· перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);
· миролюбна, неагресивна;
· позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;
· система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи «соціальної держави»;
· світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);
· етатизована (одержавлена);
· система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;
· система з політичним домінуванням певних соціальних верств «реформованої традиційної номенклатури», нової «номенклатури» та ін.
Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є: побудова демократичної соціальної правової держави; утвердження громадянського суспільства; подальший розвиток й вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм; зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи; вдосконалення діяльності засобів масової інформації.
Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.