Типологія – поділ за певними критеріями держав на групи, що мають схожі загальні риси, які проявляються в особливостях їхнього. Сьогодні існує досить багато різноманітних типологій, які грунтуються на різних критеріях. Найбільших поширеними ми вважаємо два підходи до типології держав:формаційний і цивілізаційний.
Формаційний підхід грунтуєься на ідеях марксизма і був до недавнього часу найбільш відомим у нас. Він спирається на вчення про зміну суспільно-економічних формацій[5], які характеризуються різним типом виробничих відносин, кожному з яких відповідає відповідно свій історичний тип держав: рабовласницький, феодальний, буржуазній і соціалістичний тип держави.
Перші три типи – це, згідно з марксистською термінологією, – експлуататорські держави; остання – неексплуататорський історичний тип – соціалістична державу, що мала би перерости в громадське комуністичне самоврядування.
Інший підхід – цивілізаційний – покладає в основу класифікації держав поняття «цивілізація», точніше її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.
Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на: первинні і вторинні. До первинних цивілізацій віднесені держави – давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних – держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.
Первинні характеризує – командно-адміністративна організація державної влади, яка збезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства. Вторинні цивілізації тяжіють до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації.
Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства. Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності.
Іншим прикладом типологізації держав можна вважати трехстадійну схему еволюції держави Л. Гринина. Дана концепція еволюції державності розділяють розвиток державності на три головні стадії: рання держава – розвинена держава – зріла держава.
Рання держава – особлива форма політичної організації досить великого і складного аграрно-ремісничого суспільства (групи суспільств, територій), що визначає його зовнішню політику і частково соціальний і громадський порядок. Розвинена держава – це форма політичної організації цивілізованого суспільства (групи суспільств); має відділену від населення централізовану організацію влади, управління, примусу і забезпечення соціального порядку у вигляді системи спеціальних інститутів, посад (звань), органів, законів (правил). Зріла держава – це органічна форма політичної організації економічно розвиненого і культурного суспільства у вигляді системи бюрократичних і інших спеціальних інститутів, органів і законів, що забезпечує зовнішнє й внутрішнє політичне життя.
По іншим критеріям, зокрема по методах здійснення влади (політичним режимом) розрізняють демократичну, авторитарну і тоталітарну; за рівнем технічного розвитку суспільства – аграрну, індустріальну, постіндустріальну, інформаційну; за рівнем впливу на державу релігії – теократичну і світську, за пануючою ідеологією – ідеологізовані і деідеологізовані держави.
Особливе місце у політології та правознавсті грають типологізації держав залежно від форми правління та характеру державного устрою. Зупинимося на цих типах держави більш детально.