Законодавчі органимають право видання законів – вищі представницькі органи – «парламенти» – утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхньою основною функцією згідно з принципом поділу влади є законотворчість. В деяких країнах термін «парламент» – власне ім’я законодавчого органа, в інших країнах він називається інакше. Парламенти в більшості країн миру складаються з нижньої і верхньої палати. Однопалатні парламенти існують у невеликих країнах (Данія, Фінляндія). Верхня палата нерідко служить своєрідною противагою звичайно більше демократичній нижній палаті.
Згідно зі ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Конституювання Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади не означає, що закони в Україні можуть прийматися лише цим органом. Законодавча влада може здійснюватися народом України не тільки через своїх представників у Верховній Раді, а й безпосередньо – всеукраїнським референдумом, – хоча практики проведення законодавчого референдуму в Україні ще немає.
Е. Хейвуд зазначає, що єдиної теорії представництва сьогодні не існує, є кілька теорій, і кожна з них ґрунтується на певних ідеологічних або політичних передумовах. Варто враховувати і те, що усередині однієї і той ж політичної системи можуть функціонувати різні принципи представництва, оскільки вважається, що жодна окремо взята модель всіх проблем не вирішує.
Представництво може здійснюватися одним з наступних чотирьох способів:
• доверительство (trusteeship)
• делегування (delegation)
• мандат (the mandate)
• пропорційне представництво (resemblance).
Виконавчі органи –уряд, що безпосередньо управляє країною. Уряд звичайно складається із глави уряду (прем’єр-міністра, голови ради або кабінету міністрів, першого міністра, канцлера і т.д.), його заступників і членів уряду, які очолюють окремі центральні відомства державного керування (міністерства, департаменти) і йменуються міністрами, секретарями, статс-секретарями.
В унітарній державі утвориться один уряд. У федеративній державі існують уряд загальфедеральнй й уряд членів федерації. Із всіх питань своєї компетенції уряд видає правові акти (укази, декрети, постанови, розпорядження), які обов’язкові до виконання. Уряди бувають однопартійні і коаліційні. У першому випадку в них входять представники однієї партії, у другому – двох або кількох. Свою багатобічну діяльність уряд здійснює через численні органи державної адміністрації – міністерства, відомства, комісії і т.д. Міністерства і інші відомства мають складний, громіздкий і розгалужений чиновницько-бюрократичний апарат, що складають основу механізму держави.
Глава держави. Розділена на три галузі державна влада не перестає бути єдиної й суверенної: у неї єдиний властеобразующий джерело – народ, воно виражає єдині корінні інтереси населення країни. Тому самостійність органів законодавчої, виконавчої й судової влади не абсолютна, а відносна. Глава держави саме і покликаний забезпечувати погоджене функціонування цих органів в інтересах єдиної владної волі народу й досягнення загальнодержавних цілей. У сучасних державах глава держави, за загальним правилом, є одноособовим: у конституційних монархіях – монарх, у республіках - президент. У більшості сучасних держав главою держави є президент, що обирається або населенням, або парламентом, або шляхом особливої виборчої процедури. Президент приймає іноземних дипломатичних представників, призначає послів в інші держави, у ряді країн ратифікує (затверджує) міжнародні договори й угоди, є верховним головнокомандуючим збройними силами. У деяких країнах президент має право розпускати парламент, відмовити в схваленні закону, передати його на вторинний розгляд парламенту. У парламентарних і президентських республіках роль і повноваження президента далеко не однакові. У парламентарних республіках президент - малоактивна фігура у внутрішніх справах, закрита главою уряду, у руках якого зосереджена реальна влада. Наприклад, розпуск парламенту в таких державах хоча й оформляється указом президента, здійснюється за рішенням уряду; для призначення уряду потрібне згода парламенту. Акти президента не мають чинності без підпису глави уряду або міністра, до ведення якого ставиться предмет акту.
У президентських республіках президент -- центральна політична фігура. Так, президент США наділений Конституцією широкими повноваженнями, є одночасно главою держави й уряду. Він очолює величезний державний апарат, що нараховує 2,5 млн. державних службовців, з яких близько 1500 чиновників федеральних відомств призначає сам. Тільки на вищі федеральні посади президент призначає "за порадою й за згодою" Сенату. Він видає укази по різних питаннях державного життя.
Органи правосуддя утворять досить складну систему, що складається із цивільних, карних, адміністративних, воєнно-польових, транспортних і інших судів. На верху цієї системи перебувають верховні і конституційні суди. Судові органи реалізують правосуддя за допомогою регульованого процесуальним правом судочинства. У країнах, де існує судовий прецедент, вони беруть участь у правотворчестве. Суди незалежні. Законодавством закріплені такі демократичні принципи, як рівність всіх перед законом і судом, участь у розгляді справи присяжних засідателів, право обвинувачуваного на захист і т.д.
У механізм держави входять силові відомства – збройні сили, органи безпеки, поліція (міліція). Основне призначення останньої – охорона громадського порядку й забезпечення внутрішньої безпеки. Поліція спеціалізується відповідно до різноманітних сторін її діяльності. Політична поліція забезпечує внутрішню безпеку, веде боротьбу з політичними супротивниками своєї держави. Карна поліція підтримує громадський порядок. Вона підрозділяється на транспортну, прикордонну, митну, санітарну, лісову й т.д.
Особливо виділяються в структурі держави місцеві органи влади. Такі органи або посадові особи (губернатори, префекти, комісари і т.д.) призначаються звичайно урядом для керування тими або іншими регіонами (Фінляндія, Люксембург). Нерідко, поряд із призначеними посадовими особами, на регіональному рівні функціонують вибрані населенням регіону місцеві представницькі органи. Є держави (Великобританія, Японія), де всі функції місцевого самоврядування виконує місцева адміністрація, що обирається населенням.
Державні органи суттєво відрізняються від органів недержавних, громадсько-політичних організацій. Тільки державні органи в межах своєї компетенції виступають офіційними виразниками інтересів усього суспільства. Вони наділені повноваженнями, що дають змогу діяти не тільки завдяки засобам переконання, а й державного примусу. Проте свою владу держава реалізує в тісній взаємодії з громадсько-політичними інститутами. Особливо це стосується відносин державних органів і політичних партій.
Таблиця 4.1.