Друга концепція політики є трохи більш широкою, оскільки виводить її за межі урядового керування в ту область, що називається «громадське життя», або «суспільна справа». Відповідно до цього підходу, розходження між «політичним» і «неполітичним» збігається з розходженням між публічною (суспільної) і приватної сферами життя. Питання тут полягає в одному – де саме проходить границя між «публічним» і «приватним» життям? Звичайно говорять, що вона збігається з поділом між державою і громадянським суспільством. Інститути держави (апарат уряду, суди, поліція, армія, система соціального захисту й т.д.) Е. Хейвуд пропонує рогзглядати як «публічні», тому що вони відповідають за колективну організацію життя суспільства і при цьому фінансуються за рахунок суспільства – через оподатковування. Громадянське ж суспільство складається з таких інститутів, як родина, кровноспоріднені співтовариства, приватні підприємства, профспілки, клуби, місцеві співтовариства та інші подібні структури. Вони є «приватними» у тому розумінні, що створюються і підтримуються приватними громадянами у своїх власних інтересах і не більше того. Відштовхуючись від розподілу на публічне і приватне, політику в даній традиції розуміють як діяльність держави і інших публічних структур. Варіантом поділу на публічне і приватне виступає більш тонкий розподіл на «політичне» і «особисте».
Концепція політики як суспільної діяльності завжди мала як прихильників, так і супротивників. Перші розглядали політичну діяльність як шляхетне й освічене заняття, як важливу форму людської діяльності, що має справу з відносинами вільних і рівних громадян, – вона є чимсь таким, що затверджує унікальність кожної людини й дає їй сенс життя. Другі публічну політику представляли злісною формою непрошеного втручання в життя людини. Сьогодні ця орієнтація найчастіше виражається в закликах обмежити сферу «політичного» і «тримати політику подалі» від таких видів приватної діяльності, як, скажемо, бізнес, спорт або сімейне життя.