Нині на шляху розбудови громадянського суспільства в Україні постає потрійне стратегічне завдання: по-перше, сформувати чітке розуміння характеру та функцій громадянського суспільства з точки зору національної специфіки; по-друге, розкрити потенційну роль інститутів громадянського суспільства в посиленні продуктивності влади і, по-третє, розробити комплекс практичних заходів щодо підтримки громадянського суспільства як засобу соціалізації держави та захисту прав і свобод громадян.
В Україні громадянське суспільство формується в особливих умовах. Серед таких науковці виокремлюють такі.
· Визначення стратегії розбудови громадянського суспільства в Україні відбувається тоді, коли ця проблематика вже не є нагальною для країн сталого розвитку. Останні акцентують на розвитку соціальної державності, бо мають для того сторіччями створені матеріально-духовні умови, що об'єктивно не можуть бути наразі створені в Україні. Однак саме це, як це не парадоксально з практичної точки зору, ставить Україну перед необхідністю йти власним, найкоротшим шляхом розбудови громадянського суспільства з оглядом на певний дефіцит соціального потенціалу держави. Це своєю чергою викликає суперечності між необхідністю інтенсивного розвитку громадянських інститутів та вимогою (за умов творення національної державності) зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, зокрема завдяки створенню нових державних органів влади.
· Радикальна зміна стратегій соціального розвитку передбачає досить тривалий перехідний період протиборства різних тенденцій. Одна з них спирається на вкарбовані впродовж значного історичного періоду стереотипи соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована на наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, проте недостатньо узгоджуються з національно-історичними особливостями українського суспільства. До того ж в Україні в основі суспільної піраміди досі превалює патерналізм і пасивність суспільства. Головна причина цього - бідність та відсутність сформованого та дієздатного середнього класу, який є запорукою стабільності суспільства.
· Досвід політичного розвитку людства свідчить, що між проголошенням конституції держави та реальним виконанням кожного її положення кожним громадянином існує тривалий історичний період часу. Країни сталого розвитку пройшли його досить давно. Україна перебуває на початку цього періоду, внаслідок чого у гальмуванні розбудови громадянського суспільства значну роль відіграє дефіцит дієвих правових механізмів, здатних вичерпно й завжди гарантувати повний обсяг проголошених прав і свобод громадян. Тому у фундамент ідеології розбудови громадянського суспільства має бути закладена ідея правового порядку.
· Не найліпшим є ступінь усвідомлення українським соціумом таких базових понять громадянського суспільства, як демократія, права людини та верховенство закону, розподіл влади, світський характер держави, поліконфесійність і поважання прав національних меншин. Змістовне наповнення та трансляція цих понять громадській думці засновані, швидше, на іноземному, ніж на вітчизняному досвіді. А це означає, що досвіду розбудови власного громадянського суспільства доведеться набувати власними силами.
· Специфіка сучасної ситуації в Україні зводиться до того, що відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства, і правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються нормам міжнародного права. Це означає:
· виключення будь-якої дискримінації за національно-етнічними, політичними, релігійними, статево-віковими ознаками;
· надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина, недоторканість його житла і майна, свобода вибору проживання, виїзду або в'їзду в країну, таємниця листування і телефонних розмов, свобода слова, преси, інформації;
· людині дано право вільно виявляти свій світогляд та духовні інтереси;
· всебічний захист громадянських прав з боку судових органів і громадських організацій.
На думку А. Корнача, є кілька сценаріїв розвитку в Україні громадянського суспільства:
Сценарій 1. Повне заперечення стратегії у вигляді теорій реставрації радянської влади, авторитарних режимів різного гатунку. Хоча вірогідність перемоги авторитарних тенденцій порівняно мала, та у випадку такої перемоги в Україні соціально-економічна безперспективність розвитку країни бачиться невідворотною. Цю безперспективність можна зафіксувати в таких параметрах:
а) зруйнованість моделі розподілу, що притаманна соціалістичному господарству та інфраструктурі господарчого механізму колишнього СРСР;
б) відсутність кланово-родових комуністичних традицій, які можуть бути базою для формування суспільства на засадах протилежних принципам громадянського суспільства (сучасні авторитарні держави Середньої Азії);
в) приреченість на повну ізоляцію щодо країн Європейської Співдружності в умовах воєнного режиму типу сучасної Північної Кореї.
Сценарій 2. Перетворення ідеалу громадянського суспільства в просте політичне гасло та інструмент політичної демагогії. У цьому випадку цей термін посяде місце серед подібних йому слів (типу «демократія», «ринок», «справедливість»), які викликають певні реакції, але мають нульове значення щодо реальності та нульові можливості щодо конструктивних змін цієї реальності. У цьому контексті словесне маніпулювання терміном «громадянське суспільство» виступає як шкідливе, бо втрачається розуміння реальних процесів у сучасному українському суспільстві.
Сценарій 3. Збереження ідеї «громадянського суспільства» як суспільного ідеалу майбутнього при відмові від актуальної стратегії його «формування» в сучасній Україні і зосередженості на конкретних питаннях впровадження рис європейської цивілізації, а саме – вдосконаленні механізмів ринкової економіки та побудові правової держави в її конкретних вимірах. Хоча цей шлях потребує довгої копіткої роботи, проте він є найнадійнішим виходом з загальної кризи, оскільки запобігає перетворенню України як на тоталітарну державу радянського типу, так і в кланово-мафіозне суспільство типу латиноамериканського.
На його думку, наша «політична еліта» повинна робити ставку саме на 3 сценарій тому, що не дуже хочеться Україні повертатись до часів СРСР, другий же сценарій, при наявності різних інших політичних гасел, просто набрид українському народу.
Рух до громадянського суспільства і правової держави є одним із основних напрямів розвитку світового співтовариства, оскільки громадянське суспільство виступає своєрідним фундатором правової демократичної держави. Становлення та розвиток громадянського суспільства нерозривно пов’язані з новими політичними та економічними умовами життя країни. Це залишається одним з актуальних питань упродовж усього пострадянського періоду історії України. Воно є не стільки метою реформ, що проводяться в нашій державі, скільки неодмінною умовою їх успішної реалізації.
Досвід найрозвиненіших держав свідчить про те, що конституційно-правова регламентація та регулювання у країнах з демократичним державним (політичним) устроєм спрямовані на підтримку громадянського суспільства, а також про те, що становлення і розвиток громадянського суспільства у позадержавній сфері суспільних відносин не означають його ізольованості від державно-правових інститутів, а допускають або передбачають сталий та інтенсивний взаємозв’язок громадянського суспільства і держави.
Чинна Конституція України не використовує поняття «громадянське суспільство», хоча свого часу, а саме – у проекті Конституції України в редакції від 1 липня 1992 року третій розділ мав назву: «Громадянське суспільство і держава». Натомість Україна проголосила мету побудови правової демократичної держави, де громадянське суспільство виступає в якості обов’язкового елементу. Одним із кроків у напрямку розвитку громадянського суспільства була ініціатива Уряду щодо чіткого визначення стратегії з удосконалення взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, визначення нових форм такої взаємодії, створення умов для подальшого розвитку громадянського суспільства.
Міністерством юстиції та Секретаріатом Кабінету Міністрів у співпраці з інститутами громадянського суспільства було розроблено та затверджено Кабінетом Міністрів Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства (розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 р, №1035-р). Подібні документи успішно впроваджуються у Великобританії, Данії, Естонії, Канаді, Угорщині, Хорватії.
Особливо важливою проблемою у розбудові громадянського суспільства в Україні, яка потребує негайного вирішення та постійної уваги, є концептуальне обґрунтування та практична нормативна регламентація взаємодії громадянського суспільства з державою. Розмежування їх повноважень, яке має місце в будь-якому суспільстві, не означає їх протистояння, протиборства чи антагонізму, хоча таке часто трапляється навіть у демократичних державах. Взаємодія зазначених суб’єктів окреслює різні способи організації людського співіснування, заснованого на зіткненні, узгодженні та гармонізації інтересів індивідів.
Громадянське суспільство як суспільство громадян, котрі є рівними в своїх правах, суспільство, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага, є базисом держави, де держава, в свою чергу, захищає демократичні принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які безпосередньо формують громадянське суспільство. Для цивілізованого розвитку обох феноменів необхідно створити надійний, ефективний і гармонійний механізм їх взаємодії та взаємозбагачення.
При розгляді питання становлення в Україні громадянського суспільства і правової держави в аспекті забезпечення конституційних прав людини і громадянина, головним завданням держави є, насамперед, реалізація прав і свобод особи. Але, аналізуючи цей аспект конституційного права в сучасній Україні, є всі підстави стверджувати, що права і свободи особи, незважаючи на ґрунтовне їх закріплення та детальну регламентацію в Конституції України, поки що не стали дійсно вищою соціальною цінністю для держави (стаття 3 Конституції України), що, по-перше, зумовлено колишньою історією нашої держави, яка упродовж тривалого часу була тоталітарною, а, по-друге, нинішніми складними політичними та соціальними проблемами.
В українському суспільстві права людини є важливим ціннісним еталоном, який, на жаль, має дуже декларативне наповнення: хоча вони й закріплені в Конституції України, але їх поки що важко втілити в життя, оскільки держава і суспільство не в змозі напрацювати ефективні правові механізми їх визнання, легалізації, реалізації, гарантування, охорони та захисту. І причина тут не тільки в історичних традиціях українського суспільства, де права людини не займали гідного місця ні в суспільній свідомості, ні в практиці діяльності держави, а в нестабільній ситуації перехідного періоду, неналежній правосвідомості громадян, їх правовому нігілізмі та інфантилізмі.
В Україні, що вже має розвинене індустріальне суспільство, проблема побудови громадянського суспільства співпадає в часі з процесом розбудови держави, тому основним інструментом побудови нового суспільства може бути демократична держава, оскільки саме діяльність держави є центром організації та трансформації соціуму у громадянське суспільство.
Сьогодні першорядним стає також завдання ефективної творчої взаємодії всіх самоврядних елементів організації суспільства в цілому – і держави, і місцевого самоврядування, і громадянського суспільства.
Однак у сучасній Україні недостатньо розвинені як ринковий механізм, так і соціально зорієнтована економіка. У цих умовах реалізація соціальних функцій сучасної української держави за її економічної неспроможності зберігає домінуючу роль держави в забезпеченні соціальних гарантій, які здебільшого мають характер, властивий для колишньої соціалістичної держави, веде до обмеження абсолютних прав власника, посилює втручання держави в життя людини, громадянського суспільства та його інститутів.
Тому правомірним буде говорити, що конституційна характеристика України як демократичної, правової, соціальної держави має скоріше випереджальний та перспективно-телеологічний (у якості майбутньої мети) характер. У такому ж плані варто оцінювати й український варіант сучасного місцевого самоврядування, яке повинно виступати в якості неодмінного та важливого інституту громадянського суспільства. Сьогодні можна говорити лише про перші організаційні результати цієї непростої роботи у сфері нормативної регламентації місцевого самоврядування, яке повинно залучити широкі верстви населення до управління державою на різних рівнях функціонування соціуму.
Необхідно вирішити питання розмежування власності, повноважень органів та територій відповідних територіальних громад, чітко визначити податкові джерела формування місцевих бюджетів, створити необхідні механізми міжбюджетних відносин між суб’єктами місцевого самоврядування тощо. У цьому процесі важливо не допустити «профанації» муніципальної реформи.
При цьому, безумовно, необхідно враховувати той факт, що місцеве самоврядування є важливою функціональною складовою громадянського суспільства. Саме через органи місцевого самоврядування бере початок реалізація всього того, що відноситься до поняття місцевої (локальної) демократії, а місцева демократія є основою демократії в цілому. Від рівня її розвитку та практичної реалізації у відповідних територіальних громадах села, селища, міста залежатиме й рівень реалізації важливих демократичних процесів, що відбуваються в державі.
Слід мати на увазі, що перехідна стадія до правової, соціальної держави в часі може зайняти не одне десятиліття. Тому сучасним завданням конституційного та муніципального права є об’єктивна оцінка реальних можливостей держави, місцевого самоврядування та громадянського суспільства, об’єднаних спільним завданням – побудови правової демократичної держави, заснованої на правовій і соціальній справедливості.
Гармонійна взаємодія існуючих в єдиному соціумі держави, місцевого самоврядування та громадянського суспільства необхідна також і для зміцнення загально гуманістичних ідеалів, відродження в індивідів та їхніх об’єднань віри у справедливість державних інститутів. У сучасних умовах для забезпечення успішного просування України шляхом становлення й ефективного функціонування громадянського суспільства є потреба наукового вивчення його природи і суспільного призначення як цілісного соціально-філософського та політико-правового феномену, а також окремих його інститутів у різних соціальних та історичних умовах, осмислення ґенези громадянського суспільства в різних країнах. Слід зазначити, що в певних колах українського суспільства (політична еліта, інтелігенція, мале та середнє підприємництво тощо) поступово зріє розуміння того, що становлення інститутів громадянського суспільства має вирішальне значення не тільки для позитивних наслідків політичної модернізації в Україні, а й для рішучих перетворень в економічній сфері, а головне для створення умов функціонування соціальної, а потім і правової демократичної держави. При цьому домінантним тут є формування в суспільній свідомості розуміння того, що основні функції громадянського суспільства проявляють себе через інтеграцію соціуму, введення можливих соціальних конфліктів у цивілізовані рамки, створення середовища, в якому формується суспільно активний індивід.
Серед важливих завдань формування правової демократичної держави і громадянського суспільства в Україні є збереження громадянської злагоди та організація належного виконання та застосування законів. Вирішальна роль у виконанні правових актів належить самим громадянам, які прагнуть бути громадянами правової демократичної держави, а у сфері застосування законів така роль належить державним інституціям.
Концепцією сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства (2007) визначено, що сприяння розвитку громадянського суспільства є однією з найважливіших умов становлення України як демократичної, правової і соціальної держави. Це насамперед передбачає налагодження ефективної взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, що повинна базуватися на партнерстві, взаємозацікавленості у досягненні цілей, пов'язаних з процесом демократизації усіх сфер державного управління і суспільного життя, соціально-економічним і духовним прогресом, всебічним забезпеченням захисту прав і свобод людини та громадянина.
До інститутів громадянського суспільства цей документ відносить громадські організації, професійні і творчі спілки, організації роботодавців, благодійні організації, релігійні організації, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи.
Концепція окреслює основні засади діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні. Мета цієї Концепціїполягає у створенні сприятливих умов для подальшого розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні.
Основними завданнями Концепції є сприяння:
- удосконаленню нормативно-правової бази з питань розвитку громадянського суспільства, діяльності інститутів громадянського суспільства, доступу громадян до інформації;
- розробленню та впровадженню ефективного механізму налагодження комунікацій між органами виконавчої влади та зазначеними інститутами;
- створенню належних умов для розвитку інститутів;
- формуванню громадянської культури суспільства – виявлення активної громадянської позиції, зокрема щодо участі у процесах формування та реалізації державної політики, усвідомлення громадськістю принципів співробітництва між органами виконавчої влади та інститутами;
- розвитку волонтерського руху, благодійництва і меценатства.
Принципи взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, що визначені Концепцією, включають:
- соціальне партнерство – налагодження конструктивної взаємодії органів виконавчої влади, зазначених інститутів і суб'єктів господарювання для вирішення питань державного управління і суспільного життя;
- забезпечення рівних можливостей – створення органами виконавчої влади однакових умов для діяльності інститутів, пов'язаної із захистом прав і свобод людини та громадянина, наданням соціальних послуг;
- взаємовідповідальність – усвідомлення органами виконавчої влади та інститутами спільної відповідальності за рівень їх взаємодії;
- відкритість та прозорість – забезпечення органами виконавчої влади доступу інститутів до інформації шляхом:
- розроблення і впровадження ефективного механізму налагодження комунікацій з громадськістю;
- надання інститутам у повному обсязі інформації про свою діяльність, за винятком тієї, що відповідно до законодавства становить державну таємницю;
- проведення роз'яснювальної роботи щодо доцільності розроблення проектів рішень та їх прийняття;
- сприяння висвітленню у засобах масової інформації проектів ефективного співробітництва органів виконавчої влади з інститутами, питань розвитку громадянського суспільства;
- участь інститутів у формуванні та реалізації державної політики – залучення органами виконавчої влади інститутів як заінтересованих сторін до управління державними справами;
- невтручання – унеможливлення втручання органів виконавчої влади у діяльність інститутів, за винятком випадків, установлених законом;
- визнання органами виконавчої влади різних видів діяльності інститутів – створення умов для різноманітної діяльності інститутів, налагодження взаємодії з ними на професійно-профільній основі;
- ефективність процесу взаємодії – досягнення позитивних результатів у процесі взаємодії органів виконавчої влади з інститутами, прийняття органами виконавчої влади рішень з урахуванням суспільних потреб та інтересів.
Концепцією передбачені різні форми взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства залежно від цілей і характеру виконуваної роботи, обсягу повноважень суб’єктів, масштабу взаємодії (загальнодержавний, регіональний, місцевий рівень), зокрема:
- участь зазначених інститутів у розробленні та обговоренні проектів нормативно-правових актів з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, інтересів широких верств населення, прав і свобод людини та громадянина;
- здійснення інститутами громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади щодо розв’язання проблем, що мають важливе суспільне значення, у формі громадського моніторингу підготовки та виконання рішень, експертизи їх ефективності, подання органам виконавчої влади експертних пропозицій;
- надання інститутами соціальних послуг відповідно до укладених договорів;
- утворення спільних консультативно-дорадчих та експертних органів, рад, комісій, груп для забезпечення врахування громадської думки у формуванні та реалізації державної політики;
- співпраця органів виконавчої влади з інститутами з підготовки та перепідготовки кадрів, спільного навчання державних службовців та представників інститутів навиків ефективної взаємодії, ознайомлення широких верств населення з формами його участі у формуванні та реалізації державної політики;
- проведення органами виконавчої влади моніторингу і аналізу громадської думки, забезпечення своєчасного публічного реагування на пропозиції та зауваження громадськості;
- виконання спільних проектів інформаційного, аналітично-дослідницького, благодійного і соціального спрямування.
Відповідні заходи, спрямовані на розвиток інститутів громадянського суспільства, вживаються в областях України . Так, з метою більшої гласності, відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади, залучення громадськості до формування та реалізації державної політики в області, забезпечення вільного доступу до інформації про діяльність органів державної влади при обласних державних адміністраціях створено громадські ради. Відповідні консультативно-дорадчі органи створено при всіх районних державних адміністраціях.
Основними завданнями громадської ради при обласній державній адміністрації є:
· об’єднання зусиль громадськості та влади у розбудові громадянського суспільства в області;
· координація діяльності облдержадміністрацій та громадських організацій щодо реалізації державної політики, сприяння її більшої відкритості та прозорості, здійсненню прав і свобод людини, розгортанню суспільного діалогу;
· сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами;
· участь у визначенні і науковому обґрунтуванні пріоритетних напрямів державної політики в регіоні;
· забезпечення врахування громадської думки у процесі підготовки та організації виконання рішень центральних та місцевих органів виконавчої влади;
· контроль за врахуванням обласною державною адміністрацією пропозицій громадськості, внесених під час публічних консультацій;
· розроблення та внесення пропозицій щодо фінансування пріоритетних напрямів державної політики в регіоні, експертиза ефективності використання коштів, що виділяються на ці цілі;
· участь у підготовці проектів нормативно-правових актів, регіональних програм, віднесених до компетенції Ради;
· ведення роз’яснювальної роботи, популяризація в суспільстві, зокрема через засоби масової інформації, перспективних ідей та пропозицій, пов'язаних із компетенцією Ради.
Таким чином, в Україні є всі підстави для формування громадянського суспільства, оскільки держава поставила та вирішує завдання трансформування економіки на основі визнання приватної власності та підприємництва, впровадження в суспільно-політичний лад елементів демократії, зміцнення правового стану людини і громадянина. Водночас Конституція України 1996 року закріпила розмаїття форм власності (включаючи приватну), багатопартійність, політичний плюралізм, широкі економічні, політичні й особисті права і свободи людини і громадянина; законодавчо передбачила можливість формування громадянського суспільства на основі приватної ініціативи, підприємництва і ринкових відносин. Усе це виступає необхідними передумовами формування дієвого громадянського суспільства.
Формування громадянського суспільства є однією з найважливіших умов просування України шляхом проведення економічних, політичних і правових реформ, які, передусім, спрямовуватимуться на демократизацію громадського життя, лібералізацію економіки, захист прав і свобод людини і громадянина, становлення правової демократичної держави.
Історичний розвиток нашої держави має багато ознак модернізації, що здійснюється поряд із розвинутими країнами. На сьогоднішній день відбувається процес приведення всіх суспільних інститутів та процесів у відповідність до норм розвинутої цивілізації, що знаходить свій прояв у формуванні засад правової держави та громадянського суспільства. Від темпів і напрямків розвитку громадянського суспільства залежатиме можливість нової інтеграції, передумовою якої є близькість процесів і ступінь зрілості національних громадянських суспільств.