Всі форми існування політичного процесу відображають постійну взаємодію різних соціальних груп і громадян, що використовують різноманітні канали й інститути політичної влади для задоволення своїх суспільно значимих потреб. Постійна участь або неучасть у політичному житті тих або інших соціальних груп, способи тиску на владу, инокультурные контакти громадян, що застосовують різні підходи й оцінки політичних явищ, всі фактори, що характеризують динамізм і мінливість статусів і ролей суб’єктів політики, надають політичному процесу амбівалентний(внутрішньо суперечливий) і асинхронний (оборотний і непропорційний) характер.Постійна презентація соціальними суб’єктами своїх інтересів у політичній сфері, перетворення їхніх потреб і запитів у політичну волю показують, що втримування політичного процесу безпосередньо залежить як від якості механізмів і ланок політичної влади, так і від особливостей здійснення цими суб’єктами своїх ролей і політичних функцій.
З погляду здійснення політичними суб’єктами своїх функцій виокремлюють розподіл, що відбувається в суспільстві, і перерозподіл ресурсів влади, здійснення політичної мобілізації громадян, прийняття рішень, контроль за елітами й інші форми політичної активності груп і громадян. Причому не тільки визнаними правлячими режимами, але і тими, що мають нелегітимний характер. Саме тому в політичний процес включені такі форми політичної активності, як змови, терор, діяльність нелегальних партій і т.д. Але, як правило, вони перебувають на «периферії» політичного життя, виражаючи ті форми політичної активності, які носять несистемний для суспільства характер.
Але і ті, і інші форми політичної активності суб’єктів в остаточному підсумку об’єднані одним завданням: вплинути на прийняті державною владою політичні рішення. Тому головна проблема політичного процесу полягає в прийнятті і виконанні політичних рішень, які повинні інтегрувати різні інтереси громадян і бути виражені у відповідній складній системі загальколективних цілей (політичній волі суспільства).
Політичний процес в Україні спрямований на розбудову інститутів незалежної держави та їх демократизації. Однак реформування політичної системи в Україні проходить повільно і незбалансовано, внаслідок чого сповільнюються процеси реформування в інших сферах суспільного життя, насамперед в економічній.
В Україні ще не сформовано нової соціальної структури, суб’єкти якої були б зацікавлені у сучасній цивілізованій політичній системі. Основним активним політичним суб’єктом є олігархічні угруповання, які намагаються використати інститути політичної влади для власного збагачення.
Середній клас, наявність якого, як показує досвід цивілізованих країн, є найголовнішим чинником політичної стабільності в суспільстві, в Україні є нечисленним. Основу його становлять дрібні та середні підприємці, а також частина інтелігенції (здебільшого представники престижних сьогодні професій). Отже, така соціально-класова структура українського суспільства не дає змоги забезпечити рівне представництво соціальних груп у правлячій еліті й контреліті.
Політичний процес в Україні на сучасному етапі характеризується прискоренням процесу демократизації. Але незбалансована політична система провокує конфлікти насамперед між інститутом Президента і урядом, а також між урядовою коаліцією й опозицією. Крім цього, посилилися конфлікти між політико-владними інститутами і різними соціальними групами з приводу справедливого розподілу ресурсів і встановлення цивілізованих соціальних стандартів у сферах нарахування зарплат, пенсій, надання адміністративних послуг.