З погляду динаміки політичний процес складається з ряду стадій, що послідовно здійснюються (але завжди залишаються внутрішньо пов’язаними один з одним) і циклічно повторюються.
Розрізняють наступні стадії політичного процесу:
1. конституювання, утворення політичної системи;
2. відтворення компонентів і ознак даної системи;
3. ухвалення і виконання політико-управлінських рішень;
4. контроль функціонування і розвитку політичної системи.
Основні стадії політичного процесу виражають динаміку розвитку політичної системи, внаслідок чого в ній відбуваються зміни і перетворення. Тому в кожному новому циклі політична система не копіює себе, а збагачується новими сторонами і властивостями (наприклад, поява виборчої системи або нового законодавства, політичних блоків, партій і т.д.), в ній відбуваються політичні зміни. Але головні процес все ж таки – повторення на новий лад того, що існувало раніше – самовідтворювання.
На стадії відтворювання політичної системи повторюється і закріплюється, видозмінюється і обновляється історичний тип політичної системи, її класова природа, зв’язки з іншими підсистемами суспільства. Відтворюються політичні відносини і інститути, політичні норми і цінності, символи, мова. Відтворюються самі учасники політичного процесу як виразники певних політичних позицій, носії відповідних поглядів, виконавці тих або інших політичних ролей.
Контроль функціонування і розвитку політичної системи досягається шляхом попередження і усунення відхилень поведінки частин політичної системи і учасників політичного процесу від орієнтирів і стандартів діяльності, що задаються.
Результат політичного процесу залежитьвід
· сукупності незалежних змінних (наявність ресурсів, сприятливих або несприятливих умов, тобто зовнішнього оточення; від втручання несподіваних, випадкових чинників і т.д.),
· залежних змінних, включених в сам політичний процес,
· вибраних засобів, методів, виконавців і т.д. і відносин між ними.
Велика частина незалежних змінних може і повинна бути врахована в політичному процесі, так само як залежних, проте саме ця друга група чинників понад усе здатна порушити процес.
Разом з тим на політичний процес усередині окремих країн значну роль грає зовнішній чинник, світополітичні та світогосподарські відносини і зв’язки, вся сукупність реалій міжнародного характеру.
Процес вироблення політичних рішень дає можливість виділити в здійсненні політичного процесу найбільш значимі фази. Як перша фаза можна розглядати подання політичних інтересів груп інститутам, що приймають політико-управлінські рішення.Організовані і неорганізовані асоціації громадян мають різний характер і регулярність в представництві своїх інтересів (тобто інституціональними або неформальними коштами впливу на владу, можливостями публічної заяви цілей, підбора кадрів, вербування прихильників і т.д.). Нагромадження критичної маси політичних вимог включає в дію організаційні структури як масового (електорального) характеру, так і спеціалізованого призначення (партії, групи інтересів). У багатопартійних і однопартійних системах як набір організаційних засобів, так і загальний клімат трансляції інтересів до вищих ешелонів влади мають досить відмітний характер.
Друга фаза політичного процесу являє собою формулювання політичної волі й прийняття політико-управлінських рішень.Ця фаза політичного процесу включає такі обов’язкові елементи, як: виділення з політичного контексту конкретних проблем; збір інформації; розгляд можливих альтернатив; наслідків прийнятих рішень; вибір і коректування обраного плану дій. У даному аспекті політичний процес є сферою діяльності правлячих і опозиційних еліт, що виробляють у взаємодії загальнодержавні постанови і директиви.
Можливості вироблення політичних рішень, що відповідають потребам суспільства, залежать від цілого ряду факторів.
· зокрема, від рівня централізації (децентралізації) влади;
· співвідношення прав і прерогатив центральних і місцевих органів влади, взаємодії партійних і державних структур;
· політичних рішень, що прямо або побічно впливають на процес прийняття;
· ступеня поділу й урівноваженості законодавчої, виконавчої і судової влади;
· ступеня врахування думок експертів і інших елементів технології влади;
· сильний вплив на особливості політичного процесу на даному етапі роблять і взаємозв’язки усередині правлячого класу;
· відносини між правлячою й опозиційної елітами;
· зв’язки керівництва і технічного апарата керування, що показують, хто насправді приймає принципові рішення;
· відносини між галузевими сегментами правлячої еліти (військової, адміністративної, аграрної, господарської й ін.);
· рівень корумпованості елітарних угруповань (зрощування влади із кримінальними елементами).
Якісні відмінності політичних рішень залежать і від того,
· чи базуються вони на консенсусі, угоді політичних груп,
· чи знайдені компроміси із приводу ролей і функцій правлячої еліти й контреліти,
· чи розходяться статусні і реальні можливості суб’єктів, що приймають участь у виробленні рішень.
Третьою фазою є реалізація політичної волі, вираженої в управлінських рішеннях На цій фазі значимим є вміння влади домогтися реалізації ухвалених рішень, підкорити їм поведінку громадян. Головним питанням реалізації політичних рішень стає вибір засобів і методів політичного регулювання (насильницьких або ненасильницьких, ідеологізованих або неідеологізованих). У цьому сенсі правлячі кола можуть орієнтуватися на раціональні і популістські політичні лінії, проводити відкриту політику або наголошувати на правління елітарних угруповань, не зацікавлених у залученні народу в політичне життя.
Одною з вимог до здійснення владної волі є також здійснення правлячою елітою заходів, що дозволяють обмежити можливості політичного оппонирования конкурентів, щоб запобігти блокуванню прийнятих ними рішень.
Не тільки опозиційні структури можуть намагатися перешкодити втіленню ухвалених рішень. Нижчестоящі інститути державної влади також найчастіше прагнуть пристосувати прийняті закони і рішення для реалізації власних, іноді розбіжних з волею центра, інтересів. Наприклад, міністерства або місцеві органи керування можуть давати свою інтерпретацію урядовим рішенням, що сприяє дезінтеграції влади і наростанню протиріч у політичному процесі (особливо часто це має місце, коли міцеві органи влади представлені іншими політичними силами, ніж центральна влада).
Найважливішим елементом реалізації рішень є також регулювання інформаційного режиму здійснення влади. Залежно від типу режиму, політичним суб’єктам може надаватися вся політично значима інформація, необхідна для виконання їхніх ролей і функцій або вона свідомо урізується, що не сприяє всебічній оцінці діяльності влади, розумінню характеру прийнятих ними рішень. Від характеру інформації, можливостей доступу до неї залежить формування основних мотивів політичної поведінки громадян, а отже, і характер їхнього впливу на інститути влади.