Тлумачення демократії і ставлення до неї здавна було й донині залишається важливим критерієм, за допомогою якого роблять висновки про зміст і скерованість того чи іншого суспільного руху або політичної партії. Мало хто зараз наважується відверто нехтувати демократією. Саме тому можна зустріти безліч імітацій і підробок під демократію. Опоненти демократії використовують нею ж створені можливості для послаблення демократичного потенціалу суспільства. А тому, міркуючи про сутність демократії, не можна обминути питання про межі і труднощі, пастки, слабкості та небезпеки демократичних інституцій.
Було б неправильно говорити про усе це тільки як про «викривлення» і «збочення» якихось «істинних» форм демократії. Треба навчитися бачити у недоліках будь-якого явища продовження відповідних достоїнств.
Так, участь народу надає демократичним формам популістського, поверхневого й «вульгарного» характеру. Як кажуть, дуже часто народ обирає не кращих, а таких, який він сам. Народ не можна ідеалізувати, і він знає це.
Дуже часто трапляється так, що виборці після завершення голосування вважають, що їхня участь у «політиці» на цьому припинилася і що треба чекати наступних виборів.
Багато маніпуляцій і зловживань приховано в «машині голосування». Вміла організація обговорення і вдало побудована технологія голосування дає змогу крок за кроком втілити таке рішення, яке категорично неможливо провести під час відвертого й чесного голосування. Отже, по-справжньому демократичний процес завжди непередбачуваний і не обов'язково гарантує прийняття найбільш розумних і доцільних рішень.
Демократія, як жодна інша політична форма, несе у собі ризик і невизначеність. Як в умовах ринку не завжди «виграє» підприємець, найкорисніший для споживача, так і в умовах демократії на виборах часто виграють не найбільш гідні і делікатні особи, а інколи й відверті пройдисвіти. Нерідко послідовне дотримання процедур демократії виглядає «знущанням над здоровим глуздом», абсурдом. Скажімо, парламентські слухання можуть тривати годинами, днями і тижнями, і пересічний громадянин починає вважати усе це безглуздою «говорильнею». Він починає прагнути «простих» й «ефективних» рішень, «твердої влади» і ладен підтримати будь-якого нового диктатора, який обіцяє легке розв'язання усіх проблем. А отже, демократії можуть загрожувати самі... громадяни.
Вади й недоліки демократії дають змогу досить легко її імітувати. Імітативна, маніпулятивна, або псевдодемократія покликана маскувати авторитарний режим і створювати враження, немовби то народ насправді є джерелом влади й підтримує той чи інший існуючий режим. Крайнощі маніпулятивної демократії виявляються в таких потворних формах, як голосування під дулами автоматів, відвертий шантаж і залякування виборців, підкуп та інші форми «фабрикування» волі громадян. У той же час усім (навіть визнаним і розвиненим) формам демократії властиві елементи імітації й маніпулятивності – залежно від того, наскільки громадяни ухиляються від справжньої повсякденної участі у справах. Такі імітативні форми здебільшого розраховані «на експорт», але в сучасних умовах розвитку засобів масової інформації мало кого можуть ввести в оману.
За умов демократії не виключені такі явища, як зловживання владою й корупція. Ці явища (як і усі інші політичні злочини) існували задовго до того, як демократія поширилася і затвердила себе в світовому масштабі. Тривають вони і зараз, їхнє існування невиправдано пов'язується саме з демократією. Нема підстав говорити, що демократія створює особливі передумови для аморальності та корупції влади. Навпаки, за умов розвитку справжньої демократії виникають основи для обмеження масштабів зловживань, для переслідування можновладних злочинців (які в умовах інших режимів ніколи б не постали перед судом) згідно із законом.
Демократія не є засобом розв'язання усіх проблем життя. Є такі сфери, де повинна домінувати обізнаність і компетентність, а іноді — жорстка і конкретна воля однієї особи. Тому толерантність до недемократичних установ, стверджує професор Пенсильванського університету Е. Кеннеді, часто виступає як умова виживання демократичного уряду.
Жодної демократії не може бути за надзвичайних ситуацій, коли треба блискавично прийняти і здійснити рішення, від якого залежить життя і безпека людей. Такі ситуації передбачені в конституціях і законодавстві усіх демократичних країн. У будь-якому випадку треба погодитися, що надзвичайний стан є станом тимчасовим і обмеженим, після якого відновлення нормального способу існування є необхідністю.
Демократичні рішення мінімізуються в умовах, коли треба чітко визначити конкретну особу, яка несе управлінську або фінансову відповідальність. Зокрема, це стосується економічної сфери. Складно вимагати демократичності й відкритості банківської діяльності. Сучасне виробництво у більшості випадків також побудоване як жорстка ієрархія, де віддаються однозначні накази згори донизу і передбачається чітке їх виконання. Хоча пересічні робітники можуть залучатися до обговорення тих чи інших питань поліпшення процесу виробництва (і це практично завжди сприяє вдосконаленню роботи), економіка за своєю природою є авторитарною системою, в якій принципи рівності і довіри не можуть не бути різко обмеженими. Таким же обмеженим у своїй демократичності є процес освіти й виховання. Якщо, наприклад, надати надмірну свободу підопічному, то він, не виключено, намагатиметься мінімізувати своє навантаження.
Нічим не обмежена демократія перестає бути справжньою демократією і перетворюється на суспільний безлад, що тягне за собою злочинність, руйнацію та інші небезпеки. Недарма американський учений М. Олсон, стверджуючи, що для економічного зростання найбільш сприятливим є демократичне правління, все ж додає: але за умови, що демократичний уряд гарантує не нижчий від деспота рівень особистої безпеки громадян та захист їхньої власності. Водночас певні елементи демократії можуть застосуватися, даючи плідні наслідки, в усіх сферах суспільства.