Еліта є необхідним елементом соціальної структури будь-якого суспільства, яка виконує специфічні і необхідні функції.
· Серед таких слід зазначити особливу роль еліти в суспільстві як референтної групи, зразка суспільної поведінки, морально- психологічного мобілізатора і провідника мас.
· Головна ж функція еліти полягає в управлінні суспільством, точніше, в управлінні функціонуванням суспільства. Це управління в залежності від стану суспільства та особливостей самої еліти може вестись різними способами і методами.
· Ще від Н.Макіавеллі йде поділ еліт на два типи:
· еліта "лисиць", яка править переважно в спокійні, мирні часи. Ця еліта діє помірковано, виважено, хитро, уміючи підтримувати в суспільстві рівновагу. Вона схильна до компромісів, узгодження інтересів різни груп, в тому числі і у власному середовищі.
· еліта "левів" діє в суспільстві в кризові, важкі часи. Своє головне завдання вона вбачає в наведенні порядку, боротьбі з ворогами, а не в досягненні компромісу. Для такої еліти більш характерні "силові" методи, рішучі, відкриті дії.
Оскільки кожне суспільство переживає різні часи, можна казати і про певну періодичність, циклічність, з якою міняються політичні еліти, коли на зміну "левам" приходять "лисиці" і навпаки.
Виходячи з ролі конкретної групи в той чи інший період розвитку суспільства, можна зробити ще один поділ – на правлячу еліту та контреліту.
Контреліта – це політична еліта, яка вже відсторонена від влади або ще тільки намагається її здобути. Це перш за все лідери опозиційних партій, певна частина інтелектуальної еліти, верхівки соціальних груп, які з певних причин втратили колишнє привілейоване становище.
Правляча еліта – це більш-менш стабільна група, яку об'єднують спільні інтереси, пов'язані з володінням важелями реальної влади, намагання зберегти монопольний доступ до них.
Пануюча еліта значно ширше й многочисленней, тому що містить у собі не тільки тих, хто безпосередньо й практично здійснює влада (уряд), але і тих, хто неї контролює й урівноважує (парламент, судові органи, а нерідко і керівництво найбільш відомих ЗМІ).
Кожна політична еліта – це досить велика і складна соціальна група, яка певним чином структурована, ієрархована. Тому має сенс і аналіз політичних еліт з точки зору їх власної організації. За цим критерієм розрізняють три типи еліт:
· фрагментовані або деконсолідовані політичні еліти, коли біля влади знаходяться роздроблені, неоднорідні групи, які не мають іншої спільної цілі, окрім утримання влади, не мають єдиних принципів діяльності. В такій еліті часто не існує чіткої внутрішньої структури /наприклад, поділу на фракції/, кожен сам за себе і ніхто нікому не довіряє, окрім найближчого оточення. Фрагментована еліта рідко працює на суспільство, його проблеми вона рівно настільки, наскільки це необхідно, щоб утриматись біля влади. У неї завжди існує проблема легітимності, адже питома вага переконаня і згоди у неї мінімальна. Діє така еліта найчастіше методами насильства, примусу.
· нормативно інтегровані або консолідовані елітиєдині щодо принципів та методів діяльності, У такої еліти є певна внутрішня структура; норми, на яких вона будується, є визнаними у суспільстві, мета діяльності еліти не обмежується збереженням доступу до влади. Така еліта зазвичай є легітимною, визнається масами, а тому її влада базується на законності, а основними методами діяльності виступають компроміс і переконання.
· ідеологічно інтегровані або надконсолідовані еліти виключають будь-який поділ всередині себе /коли створення фракції чи групи розцінюється як зрада чи злочин і є приводом для розправи/, єдина у визначенні основних системних цінностей, веде чіткий контроль за дотриманням їх власними членами. В суспільстві така еліта діє як одна людина і вся її діяльність спрямована на досягнення єдиної мети. Ідеологічно інтегрована еліта зазвичай дуже консервативна, рідко поповнюється, причому і шляхи її поповнення є зарані узгодженими і не підлягають перегляду. Такі еліти найбільш характерні для тоталітарних та авторитарних режимів і одним з яскравих прикладів може бути партійна верхівка колишнього СРСР. Для таких еліт найбільш відповідним буде означення "номенклатура", коли існує визначений перелік посад, які затверджуються і заміщуються лише за рішенням /чи погодженням/ вищого керівного, найчастіше - партійного, органу.
Оскільки в кожному суспільстві еліта є досить складним утворенням, дослідники вважають більш коректним говорити не про еліту, а про еліти, особливо, коли мова йде про сучасне суспільство.А політична еліта, як одна з них, включає в себе представників різних еліт - військової, технічної, наукової, культурної тощо. На сьогодні можна говорити не тільки про вертикальний шлях в еліту / тобто рух вгору - з неелітних груп в еліту/, а і про горизонтальний - як переміщення з однієї елітної групи в іншу. При цьому на певних етапах розвитку суспільства та чи інша "галузева" еліта може повністю контролювати політичне життя, становлячи фактично політичну еліту, або ж інтенсивно її поповнювати, додаючи їй легітимності та популярності, добиваючись консолідаціїї суспільства.
Підсумовуючи, можна сказати, що висока мобільність, поновлення і змішування елітних груп є характерною особливістю сучасного суспільства.
Згідно Р.Макридису еліти можуть розрізнятися між собою по наступних ознаках.
Ступінь однорідності. Чи дійсно еліта являє собою єдину групу із загальними характеристиками (як наприклад, рівень багатства, розвиненості організаційних навичок, утворення, статус та ін.) або ж це скоріше різнорідне утворення, що складається з різних груп з різними й часто конкуруючими навичками й ресурсами в суспільстві? Чи можна в цьому зв'язку вести мову про єдність і гомогенности еліти або про її різнорідність і диверсифицированности?
Ступінь монополізації влади. У якому ступені еліта зосередила у своїх руках влада приймати рішення й несе за них відповідальність? Чим більше ця відповідальність, тим значніше монополізація влади.
Самовідтворення. Усі еліти вживають зусилля для того, щоб закріпитися у влади, продовжувати впливати й передати отримані ними переваги у спадщину. Одним це вдається краще, іншим гірше. Питання полягає в тім, які ті інструменти, які використовуються элитами в різних політичних пристроях для їхнього самовідтворення.
Ступінь відкритості або закритості. Деякі еліти закриті для аутсайдерів, використовуючи для свого поповнення надзвичайно складну систему відбору. Мобільність, переміщення представників нееліти в еліту може залежати від віку, багатства, утворення, релігії й політичних зв'язків, статусу й родиний стану. Еліти нерідко вступають між собою в сімейні -сімейні-брачно-сімейні відносини, поєднують власність, створюючи аутсайдерам всі нові й нові перешкоди для проникнення в еліту. Закриті еліти часто мають значний досвід керування й, як правило, цінують стабільність набагато вище змін. Навпроти, відкриті еліти більше розташовані до керування в умовах швидких змін. Вони часто наважуються на інновації, навіть якщо їм явно бракує досвіду в реалізації поставлених цілей.
Канали рекрутирования. Техніка й канали рекрутирования елітами нових членів є додатковий показник їхньої відкритості або закритості. Чи поширюється рекрутирование тільки на вузькі сегменти суспільства або ж відкрито широким суспільним шарам? У якому ступені бар'єри для переходу в еліту переборні, наприклад, людьми, що не володіють багатством або знатністю сімейного походження?
Трансформація еліт. Ніякі, навіть самі закриті еліти, не можуть звільнитися від впливу змін і блокувати відновлення свого складу. Соціально-економічні зрушення й нові форми багатства неминуче формують нові групи, що представляють нові форми впливу, багатства й влади. Аристократія поступилася місцем вищим шарам буржуазії. У свою чергу із середнього класу виділилися нові групи впливу; менеджери, технічні й науковці. Питання в тім, як, яким шляхом, з якою часткою внутрішнього опору відбувається трансформація элит.
Обмеження діяльності. Чи існують і які обмеження, що накладаються режимом на діяльність правлячої еліти? Або ж ця діяльність не стримувана практично нічим? Будь-яка еліта, прагнучи до ефективності своїх дій, повинна усвідомлювати можливу реакцію суспільства на ці дії. У тому випадку, якщо ця реакція буде негативної, еліта зацікавлена в тім, щоб соціальне невдоволення було институциализированным, а не переростало в масове насильство, несанкціоновані страйки й повстання. Під институциализированными обмеженнями влади еліти мають через діяльність судів, виборів, законодавчих органів, засобів масової інформації й т.д. Наявність цих обмежень істотно міняє саме поводження правлячої еліти й суспільства в цілому.
Гарантії для керованих. Із часу середньовічної аристократії люди, зайняті сільськогосподарською працею, почувають себе значно більш незалежно й вільніше у своїй діяльності. Змінилося й положення робітників – сьогодні воно істотно відрізняється від минулих часів. Із часом керовані здобували більш міцні гарантії – соціальні, економічні, політичні – стабільності їхнього положення й здатності протистояти зростанню могутності еліт.
Ідеологія. Нарешті, елітні угруповання завжди з більшим або меншим успіхом прагнуть до вироблення й поширення ідей, які полегшили б їм підтримку й легітимізацію їхньої могутності. Саме еліти виробляють той комплекс ідей, яким суспільство керується у своїй повсякденній діяльності. Елітна ідеологія повинна бути щодо цілісної, здатної споювати, переборювати розрізнив і внутрішню різнорідність групи. Виявлення такої ідеології – перший крок в аналізі еліти й рє внутрішнього потенціалу.
Що стосується політичної еліти сучасної України та принципів її формування, слід зазначити, що ця еліта близька до деморатичної. Щодо принципів організації – вона скоріше фрагментована, хоча очевидною є тенденція до об"єднання, інтеграії навколо досить плідної і привабливої ідеї національного державотворення / що, однак, не виключає входження в еліту людей, які виступають, наприклад,за реставрацію СРСР/.
До принципів формування сучасної української еліти можна також віднести:
· досвід попередньої роботи, взаємні зобов"язання,які нерідко визначають рух в еліту /а не професійні якості/;
· особисту відданість як критерій відбору на управлінські посади;
· клановість та протекціонізм;
· регіональну роздробленість /коли окремо спвіснують, а інколи і протистоять столична, "дніпропетровська", кримська, львівська еліти тощо/;
· певна несамостійність, коли при прийнятті важливих рішень еліта орієнтується на досвід та оцінку Заходу чи то Росії.
Всі ці принципи випливають скоріше з відносної "молодості" української еліти, оскільки говоримо про десятилітній вік цієї еліти, і вона не може повністю відмовитись від приципів та методів діяльності попередніх еліт, тим більше, що навіть особистісний склад її змінився не повністю.