Структура політології

Політичну науку характеризує багаторівневий характер знань, по-різному представлений у працях різних науковців і наукових шкіл (Рис. 1.5.).

 

Як бачимо, політологія містить у собі: загальну (фундаментальну) політологію, що вивчає глибинні сутнісні зв’язки і відносини у світі політики, механізми формування та розвитку даної сфери у взаємозв’язку із загальною картиною миру; теорії середнього рівня, що формулюють принципи й установки, розраховані на обмежену сферу застосування і дослідження окремих областей політики (наприклад, теорії малих груп, бюрократії, організацій, державного управління, політичної еліти й ін.); а також прикладні теорії, які формуються у зв’язку з необхідністю рішення типових проблем, що забезпечують практичні зміни в поточному політичному процесі (наприклад, в області прийняття політичних рішень, партійного будівництва, урегулювання конфліктів, переговірному процесі і т.д.).

Головною складовою політології, на думку деяких українських вчених, є теорія політики – те, що на Рис. 1.5 ми назвали – загальна (фундаментальна) політологія. Вона вивчає політику як цілісний предмет і має свої внутрішні структурні елементи: концепції політики і влади; теорії політичної системи і процесів; моделі політичної участі й лідерства; теорії формальних і неформальних інститутів політики – державознавство, концепції груп інтересів, бюрократії та еліт; теорії міжнародних відносин і зовнішньої політики. Теорія політики складає основний зміст політології як навчальної дисципліни у багатьох українських вузах.

Теорії середнього рівня забезпечують дослідження окремих сфер політичного життя і включають в себе теорії влади, політичної системи, політичних процесів, політичного лідерства, політичних еліт, партологію і теорію партійних систем, політичної культури тощо.

Прикладна, або практична, політологія є тією галуззю науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів здійснення політики. Вона є сукупністю теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального політичного результату. Основний зміст прикладної політології складає розробка політичних технологій:

· прийняття політичних рішень;

· проведення виборчих кампаній, політичної реклами;

· врегулювання політичних конфліктів;

· проведення політичних переговорів; лобіювання тощо.

Практична політологія проводить також політичні прогнозування, планування й консультування, методику розробки експертно-аналітичних матеріалів і політичних документів та ін. До неї, на наш погляд, варто відносити і порівняльну, або компаративну, політологію, яка проводить порівняльні дослідження політичних явищ і процесів різних держав, регіонів та епох.

Неоднозначність уявлень про предмет політології зумовлює і відмінності у її назві. Термін «політологія», на наш погляд, частіше за все пов’язують саме з вузьким тлумаченням предмету політичної науки. Використовуючи широке розуміння предмету політичної науки частіше вживають термін «політична наука» або «політичні науки». Остання назва обумовлена наявністю у структурі політології таких складових, як історія політичних учень, теорія політики, практична й порівняльна політологія, окремих і відносно самостійних галузей наукових знань про політику, наприклад кратології (наука про владу), партології (наука про політичні партії), елітології (теорії еліт), електоральної політології тощо, дають підстави говорити про політичні науки у множині. Терміном «політичні науки» доцільно позначати різні складові політології, а не будь-які наукові знання про політику. У прийнятій в Україні номенклатурі спеціальностей наукових працівників у галузі політичних наук виокремлені:

· теорія та історія політичної науки;

· політичні інститути та процеси;

· політична культура та ідеологія;

· політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку;

· етнополітологія таетнодержавознавство.