Політика, розглянута як органічна складова всієї сукупності соціальних, природних і космічних (символизирующих специфічну частину природних) явищ, вивчається політичною філософією. Ця й супутні їй дисципліни (політична глобалістика, політична гуманістика, політична антропологія й ін.) розкривають найбільш загальні та глибинні зв’язки політично організованого співтовариства з різними сферами і рівнями життя людини, виявляючи значення політики для його існування та розвитку.
Досить тісними є зв’язки політології з історією, зокрема з політичною історією, оскільки головним для історії є політичні події, процеси і факти. Загальна історія є передусім історією політики, вивчаючи процеси виникнення, розвитку й занепаду держав, відносини між ними, війни, революції тощо і фактично виступає як політична історія. Принципова відмінність історичного дослідження від політологічного полягає в тому, що перше йде від вивчення конкретних подій, процесів і фактів до певних теоретичних узагальнень, тоді як друге використовує вже існуючі теоретичні узагальнення – форми наукового знання про політику (ідеї, гіпотези, концепції, теорії, парадигми тощо) при аналізі конкретних явищ і процесів. Можна погодитися з думкою науковців, що дослідження конкретних подій, процесів, фактів політичного життя суспільства як у минулому, так і сьогоднісаме по собі не є політологічним. Таким воно стає тоді, коли використовується притаманний політології методологічний і
теоретичний інструментарій.
Якщо, наприклад, процес становлення багатопартійності в сучасній Україні досліджується зі з’ясуванням того, коли і як конкретно виникали політичні партії, якими були їхні дії, хто їх очолює, як відбувається боротьба за керівництво в партіях тощо, то це – історичне дослідження. Політологічне дослідження процесу становлення багатопартійності в Україні передбачає використання, зокрема, основних положень партології якгалузі науки про політику, що вивчає політичні партії, до аналізу цього процесу. Політолог повинен, наприклад, з’ясувати, як співвідноситься процес становлення багатопартійності в Україні з уже відомими закономірностями такого процесу, чи відповідають політичні партії України існуючим теоретичним моделям партій, якою є партійна система в країні тощо.
Необхідно у цьому конткесті врахувати ще один аспект співвідношення політології та історії, який стосується історії політичних учень. Остання виступає невід’ємною складовою політології як історія виникнення, становлення і розвитку цієї науки і не входить ні до історії взагалі, ні до політичної історії, зокрема.
Політологія пов’язана з соціологією, проте в дослідженні політичної сфери суспільного життя соціологія йде від соціального до політичного, тобто від відносин між соціальними спільностями до відносин з приводу політичної влади. Досліджуючи соціальний аспект політичної сфери суспільного життя, соціологія виступає як політична соціологія. Використовуючи притаманні їй методи й засоби дослідження – анкетування, інтерв’ю тощо, вона виступає як соціологія політики. Політологія, навпаки, йде від політики, влади до їхніх суб’єктів, у тому числі соціальних. Вона традиційно вивчає в основному інституціональний аспект політики, передусім організацію та діяльність держави, весь механізм політичної влади.
Варто говорити і про зв’язок політології з правознавством, насамперед з такими його складовими, як теорія держави і права та наука конституційного права. Політологія і теорія держави і права мають спільний головний об’єкт дослідження – державу. Політологія однак у вивченні політики не обмежується державою, а досліджує також інші політичні інститути – політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування тощо, всю багатоманітність суб’єктів і виявів політичних відносин. А з усіх багатоманітних галузей і норм права політологію цікавлять лише ті, які регулюють політичні відносини, це передусім норми конституційного права. Об’єктом науки конституційного права є державнополітичні відносини, тобто ті, суб’єктом яких тією чи іншою мірою виступає держава. Політологія ж виходить за межі цих відносин, досліджуючи також інші форми та види політичних відносин, використовуючи притаманні їй методи і засоби пізнання.
Зв’язки політики зі сферою космосу вивчаються й описуються політичною астрологією, що намагається встановити залежність політичних явищ і змін (у поведінці мас, стилі лідерства й ін.) від розташування небесних світил, зміни сонячної активності, зоряних катастроф, галактичних трансформацій. Політика в її взаєминах із природою описується низкою наук – політичною географією, політичною екологією, біополітикою, електоральною географією й ін. Взаємозв’язки політики з окремими сферами соціального – економікою, правом, мораллю, психологією й ін. – вивчають відповідні дисципліни: політична економія, політична етика, політична психологія й ін. Окремі соціальні явища (мова, засоби масової інформації, реклама й т.д.) у своїх відносинах з політикою породжують ціле коло субдисциплин: політичну лінгвістику, політичну інформатику й ін. Однак усі перелічені вище галузі наукового знання є складовими відповідних наук – психології, економічної теорії, антропології, географії тощо, а не політології.