(ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України, пункт 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 20 КПК України)
Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права. Тобто, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право захищати себе особисто або мати захисника.
Участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні:
1) щодо особливо тяжких злочинів;
2) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років;
2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру;
3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права;
4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження;
5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування;
6) щодо реабілітації померлої особи.
Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:
1) участь захисника є обов’язковою (див. вище), а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника;
2) підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно;
3) слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.
Забезпечення доведеності вини (презумпція невинуватості)
(ст. 62, п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 КПК України)
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обов'язок доказування вини особи у вчиненні кримінального правопорушення покладається на сторону обвинувачення. Таке доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.