У радянській юридичній літературі термін судова влада майже не використовувався.
У сучасних дослідженнях визначення судової влади дається виходячи із стандартних підходів до поняття державної влади взагалі. Так, судова влада визначається як вирішальний вплив судової системи на підвладних суб‘єктів[1], або ж як система спеціальних державних органів (судів)[2] чи як діяльність судової системи по забезпеченню впливу на поведінку людини і соціальні процеси[3].
Головна ж функція судової влади – не примус (хоча суд змушений до цього вдаватися), а правосуддя, тобто розв'язання спорів про право, у тому числі між громадянином і державою, громадянином та певними гілками влади[4].
Під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості. Судова влада здійснюється тільки судом і на основі закону (Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року[5]).
Іван Фойницький (1817-1913): «керівне начало законодавчої влади – державне благо в майбутньому, керівне начало виконавчої влади – доцільність, а судова влада покликана проводити у державному житті начало законності»[6].
Ознаки судової влади у правовій державі:
1) судову владу має лише держава (третейські суди, комісії з трудових спорів та інші квазісудові органи не здійснюють судової влади, вони є органами добровільної юрисдикції);
2) судова влада реалізується лише судами, утвореними у встановленому законом порядку;
3) носіями судової влади є судді;
4) судова влада є самостійною та відокремленою від інших гілок влади, а судді є незалежними;
5) судова влада реалізується через здійснення судочинства, тобто у чітко визначеному законом процесуальному порядку.
Інші ознаки судової влади: аполітичність, підзаконний характер, повнота, остаточність рішень тощо.