Джерелом інформації про фінансовий стан страхової компанії і наявність у неї достатніх коштів є звітність, що пред’являється страхувальником у встановленому порядку органам контролю. Як відомо, фінансова звітність включає в себе два основних документи: баланс підприємства і звіт про прибутки і збитки. Призначення кожного з цих документів різне. Баланс містить інформацію про майновий стан і зобов’язання підприємства у даний момент часу, звіт про прибутки та збитки – відомості про структуру доходів і витрат за певний період, а також про джерела утворення прибутку.
Баланс містить достатньо багато показників, що характеризують структуру коштів і платоспроможність страхувальника. Розглянемо так звану агрегіровану форму балансу. У ньому можна виокремити три основні частини: активи, власний капітал і зобов’язання, тобто позиковий капітал (табл.5.2.).
Таблиця 5.2
Агрегірований баланс страхової компанії
| Актив | Пасив |
| Активи | Власний капітал Зобов’язання (позиковий капітал) |
Велика величина активів свідчить про наявність у страхувальника значного за вартістю майна. Разом з тим суттєву роль відіграє й те, у якій мірі ця перевага сформована: за рахунок власного капіталу, а в якій – за рахунок позикового.
Джерела формування коштів страхової компанії знаходяться праворуч у бухгалтерському балансі – у пасиві. Ці джерела діляться на два основних типи: зобов’язання і власний капітал.
Зобов’язання являють собою зовнішні джерела ресурсів страхувальника. Власний капітал складається з кількох компонентів, одним з яких є прибуток, отриманий компанією у результаті господарської діяльності. Однак, оскільки частина прибутку, як правило, спрямована на сплату податків і на споживання, у тому числі на виплату дивідендів акціонерам, то при аналізі діяльності страхової компанії особливе значення має нерозподілений прибуток.
До власного капіталу страхувальника відносяться: статутний капітал, резервні фонди, сформовані за рахунок прибутку, нерозподілений прибуток.
Статутний капітал призначений для забезпечення роботи страхової компанії на першому етапі, коли ще не сформувалися достатні страхові резерви і малий прибуток. В акціонерних товариствах додатковий капітал може також утворюватись за рахунок продажу акцій за курсом вище номінальної вартості.
Резервні фонди формуються з чистого прибутку страхувальника. При цьому виокремлюють три основних види відрахувань: передбачені законом, статутом і вільні. Згідно з законом України «Про господарські товариства» акціонерне товариство зобов’язане сформувати резервний фонд у розмірі не менше 25% статутного капіталу.
Що стосується інших резервних фондів (споживання і накопичування), то ці кошти мають цільове призначення, що не відноситься власне до страхової діяльності. Але оскільки ці фонди не пов’язані з будь-якими зовнішніми зобов’язаннями, вони також можуть бути віднесені до власного капіталу.
Зобов’язання страхувальника розділяються на страхові і не страхові (інші). Головна роль, безумовно, належить першим, оскільки при їх виконанні реалізується основна функція страхування – забезпечення страхового захисту. Крім того, чисто кількісно вони, як правило, превалюють над іншими.
Розглянемо особливості страхових зобов’язань. Розподілення страхового ризику у часі робить малоймовірним настання такої ситуації, коли від страхової компанії стане потрібно виконання усіх зобов’язань за укладеними договорами страхування. Це дозволяє страхувальнику приймати на себе зобов’язання, що набагато перевищують обсяг його власних коштів. Однак це не знімає з нього відповідальності у випадку виникнення катастрофічних збитків за усім страховим портфелем або більшій його частині.
Інша особливість пов’язана з невизначеністю у часі і обсязі виконання страхових зобов’язань. На відміну, наприклад, від кредитних зобов’язань коли чітко визначена дата погашення кредиту, страхувальник ніколи точно не знає часу настання і розміру страхових виплат. Однак, у силу статистичних закономірностей при великому обсязі страхового портфеля страхувальник може оцінити середній очікуваний розмір виплат за розумний проміжок часу.
Невизначеність настання виконання страхових зобов’язань, безумовно, знижує ефективність інвестиційних операцій страхувальника.