Найпоширенішим методом визначення економічних збитків від забруднення навколишнього виробничого та природного середовищ є знаходження суми всіх економічних втрат у сферах матеріального виробництва, послуг та особистого споживання. Тут важливо звернути увагу на необхідність представлення цих показників у порівняльному вигляді з основними компонентами формули чистої теперішньої вартості. Інколи це не робиться і складаються дуже різнорідні показники економічних збитків: втрати обсягів продукції, прибутку, чистого доходу чи чистої продукції, обсягів вартості основних фондів, збільшення витрат на соціальне страхування, медичне обслуговування тощо. Крім цього, важливо чітко визначати, у якому році життєвого циклу інновації має місце та чи інша втрата.
Таким чином, для класифікації показників економічних збитків від упровадження інновації з негативними соціальними результатами доцільно це робити у відповідності з компонентами формули чистої теперішньої вартості, а тим щоб їх можна було включити в цю формулу. Тому всі показники мають бути зведеними до інвестиційних та поточних витрат фірми, які є часткою одноразових капітальних втрат чи компонентів, що утворюють величину прибутку. Таких груп показників можна виділити чотири:
1. Втрати продукції: додаткові витрати фірми внаслідок втрат обсягів виробництва продукції від збільшення захворюваності робітників чи членів їх сімей, які потребують постійного нагляду в період хвороби; втрати продуктивності праці робітників унаслідок підвищеної захворюваності та відповідного реабілітаційного періоду, коли поновлюються виробничі навички;
прямі втрати продукції внаслідок підвищеної забрудненості, особливо в сільському господарстві та риболовстві; від передчасного вибуття з виробництва основних фондів, у сільському господарстві – земель, угідь, садів тощо.
2. Додаткове пряме зростання поточних і одноразових капітальних витрат: збільшення витрат на виплату допомога при тимчасовій непрацездатності, яка викликана підвищеним забрудненням виробничого чи природного середовища; додаткові витрати на ремонт та оновлення виробничого апарату з тих же причин, зростання частки бракованої продукції в загальному її випуску.
3. Збільшення собівартості одиниці сировини та комплектуючих, що застосовуються у виробництві продукції: прямі втрати сировини, матеріалів, корисних речовин разом з техногенними викидами, які не є виправданими і можуть бути використані як вторинні ресурси.
4. Збитки, що виникають за межами безпосереднього виробництва – в галузі охорони здоров'я та комунальних послуг: додаткові витрати на розвиток установ медичного обслуговування та рекреації, а також збільшення потреб у комунальних послугах загального користування, у зв'язку з підвищеним забрудненням навколишнього середовища як у виробництві, так і в побуті.
Розрахунки соціально-економічної ефективності застосовуються в реальній практиці порівняно недавно, і їхнє нормативне і статистичне забезпечення ще тільки формується. Тому важливо пам'ятати про відносну достовірність й умовність таких розрахунків і зважувати на реальність процесів, які визначаються економічним показником. Останній застосовується тільки до явищ, які можна в принципі оцінити в такому ракурсі і їхня достовірність знаходиться в межах, достатніх для управлінської задачі, що вирішується. Крім того, треба постійно пам'ятати про існування багатьох соціальних наслідків технологічних змін, які прямої економічної оцінки отримати не можуть.