До загальних вимог відносять ергономічність, антропометричність, гігієнічність естетичність і надійність.
Ергономічні вимоги. Швейні вироби повинні бути зручними в користуванні, відповідати антропометричним ознакам тіла людини, створювати комфортність у процесі експлуатації, мати невелику масу.
Антропометричні вимоги характеризують відповідність конструкції виробу і його елементів формі й розмірам тіла людини, що забезпечує зручність користування виробом і раціональне витрачання енергії людини. Одяг не повинен обмежувати рухів людини, забезпечувати нормальні умови для дихання, кровообігу, запобігати втомі.
Гігієнічні вимоги - мікроклімат у підодяговому просторі (температура, вологість, газовий склад, токсичність, забруднення тощо) і параметри одягу (конструкція виробу, структура макета тощо) повинні забезпечувати гарне самопочуття й працездатність людини.
Психофізіологічні вимоги виконуються в тому випадку, якщо одяг відповідає особливостям функціонування органів чуття людини, її звичкам. Наприклад, розміщення кишень, напрям застібки (зліва направо у чоловічому і справа наліво у жіночому одязі), зручність одягання і роздягання, маса одягу.
Естетичні вимоги. Одяг формує зовнішній вигляд людини. Саме тому в комплексі вимог, що ставляться до нього, естетичні вимоги посідають особливе місце. Вони передбачають відповідність виробу суспільним ідеалам, стилю й моді. Естетична оцінка реальних виробів виявляється при зіставленні їх з ідеалом - уявленням людини про прекрасне, що утворюється у свідомості людини під впливом ряду чинників: рівня життя, умов праці, рівня виробництва і культури, кліматичних і національних особливостей.
Надійність швейних виробів. Швейні вироби, як і інші товари, повинні протягом певного відтинку часу виконувати свої основні функції, задовольняючи поставлені до них вимоги, що характеризуються надійністю. Надійність швейних виробів визначається такими властивостями: довговічністю, збережуваністю і ремонтопридатністю.
Усі матеріали, що використовуються для виготовлення швейних виробів за цільовим призначенням, поділяють на сім груп: основні, підкладкові, докладні, теплозахисні, матеріали для скріплення деталей одягу, фурнітуру, оздоблювальні.
Основні матеріали використовуються для виготовлення всіх деталей верху швейних виробів.
Підкладкові матеріали. У швейних виробах використовують підкладкові тканини, трикотажні полотна й штучне хутро.
Докладні матеріали використовують для надання форми окремим деталям швейних виробів, а також зміцнення основних його деталей і зменшення розтяжності при носінні.
Теплозахисні матеріали застосовують для виготовлення утеплювальних прокладок зимового одягу й головних уборів. Це вата, ватин, поролон або об'ємні клейові, в'язально-прошивні і голкопробивні неткані утеплювачі.
Матеріали для скріплення деталей швейних виробів. Розрізняють ниткові і клейові з'єднання деталей і вузлів швейних виробів. Основним матеріалом для з'єднання деталей є швейні нитки.
Одягова фурнітура. Як фурнітуру для застібки, прикріплення деталей, зміцнення й оздоблення швейних виробів використовують ґудзики, застібки-блискавки, пряжки, кнопки, гачки і петлі.
Оздоблювальні матеріали. З цією метою використовують стрічки, тасьму, шнури, мереживо, а також тканини, трикотажні полотна, замшу, хутро, ґудзики, бісер тощо.
Промислове виробництво швейних виробів складається із двох етапів: проектування і виготовлення. На першому здійснюється розробка первинного зразка (моделі) швейних виробів і необхідної для нього технічної документації. Проектування включає процеси моделювання і конструювання, якими займаються художники-модельєри і художники-конструктори будинків мод та художньо-технічних лабораторіях швейних підприємств.
На другому етапі здійснюється впровадження моделі у виробництво (виготовлення швейних виробів за первинним зразком або його тиражування). Тиражування швейних виробів може бути дрібними партіями (серіями), (200 - 300 одиниць), середніми серіями (500 - 600 одиниць), великими серіями (до 2000 одиниць) і масовим (більше 2000 одиниць).
При масовому виробництві швейні вироби виготовляють за спеціально розробленими і затвердженими зразками - моделями.
Моделювання одягу включає декілька етапів: розроблення ескізу моделі, макетування і виготовлення моделі із запроектованого матеріалу.
Розроблення ескізу. Ще до початку роботи художник-модельєр проводить аналіз асортименту аналогічних виробів, вимог до них, властивостей матеріалу, напрям розвитку моди. Потім переносить свій задум на папір. В ескізі визначаються всі особливості майбутньої моделі (форма, лінії, пропорції, намічається її конструкція).
Макетування. Макет являє собою об'ємне зображення виробу, що дає більш чітке, ніж ескіз, уявлення про форму, композицію і конструкцію. Макетування виконують шляхом прикріплення паперу або спеціальної макетної тканини на манекен. При цьому проробляють об'ємну форму виробу, відшукують оптимальне конструктивне рішення, уточнюють композицію, місце розташування оздоблення на виробі. Після цього розробляють і виготовляють лекала.
Завершальний етап - створення моделі із запроектованого матеріалу. За лекалами розкроюють тканину і виготовляють зразок виробу на певну фігуру (манекенницю). Виготовлені зразки одягу затверджують на художньо-технічних радах будинків мод, а після їх затвердження розробляють нормативну документацію для впровадження в масове виробництво.
Конструювання швейних виробів - важливий етап швейного виробництва, що полягає у розробленні за зразком моделі графічних рисунків для всіх деталей виробу і виготовлення за ними викройок (лекал), які використовуються для розкрою матеріалу на деталі при масовому (серійному, індивідуальному) виготовленні швейних виробів. Лекала являють собою шаблони деталей виробу, виготовлені із картону (паперу) на підставі попередньої розробки графічних рисунків.
Залежно від характеру опорної поверхні на фігурі і ступеня покриття тіла людини одяг поділяється на п'ять груп.
• Плечовий - одяг, що лягає на горішню опорну поверхню тіла (плечовий пояс) фігури. Вкриває тулуб, руки, шию, частково або цілком ноги (пальта, плащі, піджаки, сукні, блузки, сорочки тощо).
• Поясний - одяг, що лягає на нижню опорну поверхню тіла, обмежену вгорі лінією талії, а внизу - лінією стегна, вкриває цілком або частково нижню частину тулуба і ноги (штани, шорти, рейтузи, спідниці, труси, повзунки).
• Головні убори - вироби, якими вкривають голову (шапки, вушанки, кепі, капелюхи, берети, шоломи, пілотки тощо).
• Рукавичні вироби - вироби, що вдягають безпосередньо на кінцівки рук та частково або повністю на передпліччя (рукавиці, рукавички).
• Панчішно-шкарпеткові вироби - трикотажні вироби, що вдягають безпосередньо на тіло і які вкривають нижню частину тулуба і ноги із ступнями або без них (підслідники, шкарпетки, панчохи, напівпанчохи, колготки).
Кожна група одягу має свою конструктивну схему, деталі й вузли певної форми.
Деталь швейного виробу - частина швейного виробу суцільна або складова.
Вузол швейного виробу - складне з'єднання деталей швейного виробу.
Конструктивна схема плечових виробів (рис. 12) включає такі деталі: основні - пілочки, спинка, рукава, бочок, комір; похідні - під- борт, деталі кишень (клапан, підзор, лісточка), застібки, кокетка, деталі підкладки, оздоблення, прокладки.
Поясні вироби включають такі деталі: верхню і нижню половину штанів, полотнища спідниці, відкосок, гульфик, пасок, лею.