Інституційна модель грошового ринку

Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв¢язки між суб¢єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів (рис. 3.2).

 

Рис.3.2. Структуризація грошового ринку

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

сектор прямого фінансування;

сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв¢ язки між продавцями і покуп­цями гро­шей здійснюються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вони вирі­шують самостійно один з одним. Брокери та дилери, які тут функціо­нують виконують радше технічну роль звичайних посередників, допома­гаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

канал капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, для цього у якості інструменту вико­ристовуються акції;

канал запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього у якості інструменту облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування зв¢язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спо­чатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов¢язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами гро­шового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінан­сові посередники цього сектору істотно відрізняються від технічних посе­ред­ників першого сектору як за своєю роллю в економіці, так і за техно­логічними процесами функціонування.

Для вивчення функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація. Вона має кілька критеріїв:

вид інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавця до покупця;

за інструкційними ознаками грошових потоків;

за економічним призначенням коштів, що купують на ринку.

За своїми характеристиками всі інструменти грошового ринку є ви­зна­ченнями зобов¢язань покупців перед постачальниками грошей залеж­но від видів зобов¢язань.

Зобов¢язання можна поділити на:

1) не боргові – це зобов¢язання, які мають право брати участь в управлінні діяльністю покупця грошей і в його доходах, завдяки чому за продавцем зберігається не тільки право власності на них, але і право розпоряджатися ними (акції);

2) боргові – це зобов¢язання, за якими покупець грошей зобов¢язу­ється повернути продавцеві певну отриману суму й оплатити за нею дохід. Такими зобов¢язаннями оформлюються операції купівлі-продажу гро­шей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк.

Щоб від­но­вити це право за продавцем грошей, необхідно повернути зазначену суму грошей у його розпорядження з одночасним погашенням боргового зобов¢язання.

Боргові зобов¢язання можна поділити на:

а) депозитні зобов¢язання, за якими продавці передають гроші в пов­не розпорядження покупця за умов повернення (зі встановленням або без встановлення терміну) і оплати або без оплати відсотка доходу;

б) позикові, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в останніх щодо розпорядження цими грішми:

встановлюють, з якою метою вони будуть використовуватися;

вимагають особливих гарантій їх повернення;

визначають ступінь ефективності або окупності витрат або проектів, що фінансуються за рахунок позикових коштів.