Національний банк України як орган державного регулювання грошової системи країни
Національна грошова система України – це встановлена державна форма організації грошового обігу в країні, що регламентується загальнодержавними законами.
Історія Національного банку незалежної України веде свій початок з 1991 року, коли Верховна Рада України затвердила Закон "Про банки і банківську діяльність". Національний банк України прикладає всіх зусиль для забезпечення стабільності національної грошової системи. Для цього він застосовує різні фінансові інструменти, що уможливлює надалі значне зниження темпів зростання інфляції і стабілізацію курсу національної валюти для виконання покладених на банк функцій щодо кредитно-валютної і фінансової політики, емісійно-касових операцій – удосконалюється структура управління і система нагляду за діяльністю комерційних банків. Уведено систему електронних міжбанківських розрахунків, створені власні виробничі потужності для виготовлення національної валюти і цінних паперів.
Подальший розвиток банківської системи забезпечений щодо закону "Про банки і банківську діяльність" 2000 року.
Регулювання грошового обігу – сукупність заходів, що проводяться у сфері грошового обігу з метою забезпечення його стійкості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грішми потреб сфери обігу. Весь комплекс методів держави у сфері грошового обігу і кредитних відносин належить Національному банку України.
Грошово-кредитна політика – це сукупність методів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава.
Рис. 4.2.Інструменти прямого й опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу
Основні типи грошово-кредитної політики:
1) "дорогі гроші" – весь інструмент грошово-кредитної політики підкоряється відповідно до динаміки економічного циклу зниження обсягів грошової і кредитної емісії;
2) "дешеві гроші" – забезпечення доступності для суб¢єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.
Цілі грошово-кредитної політики:
1) стратегічні – кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;
2) проміжні – досягнення такого стану деякими економічними змінами, що сприяє досягненню стратегічних цілей;
3) тактичні – мають короткостроковий, оперативний характер і повинні забезпечувати досягнення проміжних цілей.
Інструменти грошово-кредитної політики:
здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;
регулювання резервних норм комерційних банків;
зміна норми банківського відсотка.
Грошово-кредитна політика тісно пов’язана з фіскально-бюджетною політикою.
Фіскально-бюджетна політика– це сукупність методів держави у сфері оподаткування і державних витрат.
Функції фіскально-бюджетної політики:
1) вплив на стан господарської кон¢юнктури;
2) перерозподіл національного доходу;
3) нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.
Рис. 4.3.Типи фіскально-бюджетної політики
У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідністю застосування цілісної, внутрішньо збалансованої системи методів фіскально-бюджетної і грошово-кредитної політики.