Теорія кредиту

Існує дві теорії кредиту:

1. Натуралістична. Представники цієї теорії розглядають кредит як форму руху продуктивного капіталу, використання відносно самостій­ного позичкового капіталу і закономірності його руху. Вони недооціню­вали роль кредиту, думаючи, що сутність банку полягає в його посеред­ницькій ролі.

Ця теорія була розроблена Смітом і Рікардо. Їх положення:

об¢єктом кредиту є натуральні матеріальні блага;

позичковий капітал тотожно дійсний;

банки є величезними посередниками, оскільки кредит відіграє па­сив­­ну роль.

Помилки теорії:

нерозуміння процесу кругообігу промислового капіталу в трьох фор­мах, специфіки позичкового капіталу як частини промислового капіталу в грошовій формі;

визначення кредиту як способу перерозподілу матеріальних цінно­стей у натуральній формі, а не як форми руху позичкового капіталу

ототожнення позичкового і дійсного капіталу, а отже, й не спромож­ність розкрити сутність відсотка;

нерозуміння ролі кредиту і банків.

Позитивні моменти:

правильне розуміння того, що кредит сам по собі не створює реаль­ного капіталу, що з¢являється тільки в процесі виробництва;

підкреслення залежності кредиту від виробництва;

відрізняючи залежність відсотка від прибутку, вони не до кінця розу­міли їх взаємозалежність.

2. Капіталотворча. В середині ХІХ століття пануюче становище зайняла саме ця теорія кредиту. Її представники виходили з незалеж­но­сті кредиту від процесу відтворення і підкреслювали її вирішальну роль у розвитку економіки. На їхню думку, банки – не посередники, а установи, що створюють капітал.

Першим представником цієї теорії був економіст і фінансист Д. Ло.

Він оцінював велике значення кредиту і банків, але емісію банкнот використо­ву­вав у спекулятивних цілях.

Серед представників цієї теорії були А. Ганн, Дж. Кейнс.

Позитивні моменти:

кредит створює депозити, а отже, і капітал;

актив передує пасивові.