Існує дві теорії кредиту:
1. Натуралістична. Представники цієї теорії розглядають кредит як форму руху продуктивного капіталу, використання відносно самостійного позичкового капіталу і закономірності його руху. Вони недооцінювали роль кредиту, думаючи, що сутність банку полягає в його посередницькій ролі.
Ця теорія була розроблена Смітом і Рікардо. Їх положення:
об¢єктом кредиту є натуральні матеріальні блага;
позичковий капітал тотожно дійсний;
банки є величезними посередниками, оскільки кредит відіграє пасивну роль.
Помилки теорії:
нерозуміння процесу кругообігу промислового капіталу в трьох формах, специфіки позичкового капіталу як частини промислового капіталу в грошовій формі;
визначення кредиту як способу перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, а не як форми руху позичкового капіталу
ототожнення позичкового і дійсного капіталу, а отже, й не спроможність розкрити сутність відсотка;
нерозуміння ролі кредиту і банків.
Позитивні моменти:
правильне розуміння того, що кредит сам по собі не створює реального капіталу, що з¢являється тільки в процесі виробництва;
підкреслення залежності кредиту від виробництва;
відрізняючи залежність відсотка від прибутку, вони не до кінця розуміли їх взаємозалежність.
2. Капіталотворча. В середині ХІХ століття пануюче становище зайняла саме ця теорія кредиту. Її представники виходили з незалежності кредиту від процесу відтворення і підкреслювали її вирішальну роль у розвитку економіки. На їхню думку, банки – не посередники, а установи, що створюють капітал.
Першим представником цієї теорії був економіст і фінансист Д. Ло.
Він оцінював велике значення кредиту і банків, але емісію банкнот використовував у спекулятивних цілях.
Серед представників цієї теорії були А. Ганн, Дж. Кейнс.
Позитивні моменти:
кредит створює депозити, а отже, і капітал;
актив передує пасивові.