Банки як суб’єкти фінансового посередництва

Серед фінансових посередників ключове місце посідають банки, тому що:

на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капі­та­лів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посе­редників;

банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у фор­муванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон¢юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

банки мають можливість надавати економічним суб¢єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окре­мих, часто обмежених фінансових операціях.

Банк в економічному розумінні – це фінансовий посередник, що вико­нує комплекс базових операцій, які в сукупності є закінченим процесом посередництва:

акумуляцію грошових коштів економічних суб¢єктів із правом віль­ного розпорядження ними;

вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих кош­тів щодо їх використання – повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи інших банках.

Небанківські фінансові посередники – об¢єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й беруть на себе надання економічним суб¢єктам таких фінан­сових послуг, виконання яких невигідне чи законодавчо заборонене банком.

Зокрема, до небанківських фінансово-кредитних установ належать наступні:

Інвестиційні компанії –це різновид кредитно-фінансових інститу­тів, які випускають і продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери під­приємств і банків, забезпечуючи своїм акціонерам дохід у вигляді диві­дендів за акціями інвестиційних компаній.

Лізингові компанії– організації, які купують предмети довго­стро­ко­во­го кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і на­да­ють їх у довгострокову оренду (на 5 – 8 років і більше) фірмі-орен­дарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в орен­ду майна.

Факторингові компанії– це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов¢язану з постачанням товарів або наданням послуг.

Страхові компанії– це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (стра­хо­вий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб – страхувальників (ці внески мають вигляд купівлі страхових полю­сів). Кош­ти страхового фонду, як правило, не набагато перевищують щоріч­ні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії воло­діють до­сить значними та стійкими грошовими ресурсами. Ці ресурси вони вкла­дають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (головним чином – в облігації промислових компаній).

Пенсійні фонди– це державні чи приватні організації, що утво­рюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій).

Вони утворюються за рахунок внесків працюючих та підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств.

Фінансові компанії– спеціалізуютьсяна кредитуванні продажу спо­живчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити (близь­ко 80% усіх активів).

Джерелом грошових ресурсів компанії є власні короткострокові зо­бов¢язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Ломбарди– це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна, тобто короткострокові (до трьох місяців) кредити, що надаються населенню на споживчі цілі.

Залежно від виду застави, позика становить 50 – 80% її вартості. Од­но­­часно з позиками під заставу ломбардами практикується зберігання цін­но­стей клієнтів, а також продаж закладеного майна на комісійних засадах.

Кредитні товариства– це установи, що утворюються для задово­лення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб).

Їх капітал формується шляхом купівлі паїв та сплати спеціального внеску, який у разі виходу з товариства не повертається. Основними вида­ми діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньо­строкових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки– це громадські організації, створені на добро­віль­них засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вида­ють позики під мінімальні відсотки і не мають на меті одержання при­бут­ку. Фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки.