Унія (від лат. "єдність, об’єднання) - вид об’єднання, союзу; об’єднання двох монархічних держав під владою одного монарха (бувають особисті унії в економіці, міжнародні; у політиці - персональні і реальні).
Як ми з’ясували в першому пункті лекції, що з початку XV ст. у руських провінціях було введено польське право, адміністративний апарат, територіальний поділ, шляхетське самоуправління.
Крім того, в цей період відбувається поляризація інтересів шляхти (еліти) ВКЛ та розділення на дві протидіючі групи: Перша група – це великі землевласники-магнати (економічно незалежні, вони мають політичні і юридичні привілеї - право займати державні посади, підлягати суду великого князя, а не адміністрації); друга група – середні й дрібні землевласники (вони мають менше прав і земель, бажають зрівнятися у правах з польською шляхтою).
Велике князівство Литовське на початку XVI століття опиняється у стані серйозної політичної кризи. Причинами цього були: протистояння з Московським царством (невдачі в Лівонській війні), два вторгнення татар, постійна боротьба за великокнязівський престол. Ця криза штовхає ВКЛ до розглядання питання про унію з Польщею, яка могла б врятувати Литву від остаточної військової й політичної катастрофи. У січні 1569 року в Люблині розпочинає роботу польсько-литовський сейм, який мав вирішити питання про унію двох держав. Проти такого рішення виступили литовські й руські магнати, зокрема, Кшиштоф Радзивілл і князь Острозький виступили проти Унії і залишили сейм у знак протесту. Друга група – середньої та дрібної шляхти - підтримала сейм і унію (дрібна шляхта Волині і Києва також приєдналася до унії).
Після того, як литовські, українські й білоруські магнати намагалися саботувати рішення про унію і, щоб зірвати сейм таємно залишили його, польський король не розгубився і видав ряд таємних універсалів про відділення Волині, Київщини, Підляшшя і Брацлавщини від Литви і включення їх до складу Польщі. Було навіть підняте питання про початок бойових дій проти Литви. Литовська делегація змушена була повернутися в сейм, але було вже пізно.
Люблинська унія 1569 проголосила: об’єднання Польщі і Литви в одну державу - Річ Посполиту; Річ Посполита мала: єдиного виборного короля; сейм; грошову систему; податки; зовнішню політику; ВКЛ зберігало: місцеве самоврядування; військо; скарбницю; систему судочинства; до Польської корони відходили всі українські землі, що раніш належали Литві: Волинь, Брацлавщина (частина Поділля), Київщина. Частина Чернігово-Сіверської землі вже була в складі Росії, Закарпаття - Угорщини, Буковина - Молдавського князівства.
Берестейська унія
Доля церкви дозволяє поглибити уявлення про положення України в складі Речі Посполитої. Поляки хотіли, щоб католицизм став пануючим у середовищі українського православного населення, і намагалися вселити українським магнатам ідею про церковну унію вже давно. Сигізмунд, наприклад, був ревним католиком і вважав, що католицтво зв’яже українське населення з Річчю Посполитою. Але тільки частина української еліти прийняла католицтво, а народ продовжував залишатися православним. Як не дивно, але заклик до унії пролунав із православної сторони. У 1590 р. православний єпископ Гедеон Балабан зібрав на таємну зустріч єпископів, де обговорили це питання. Ініціаторами унії стали священик Іпатій Потій і Кирило Терлецький. Вони сподівалися, що після унії в церкві встановиться порядок; зросте престиж єпископів серед духівництва і мирян; православні і католики будуть зрівняні в правах; єпископи одержать однаковий статус з католицькими ієрархами і зможуть брати участь у роботі Сенату. Терлецький, Потій і ще два єпископи поїхали до Риму, де папа Климент VІІІ проголосив офіційне прийняття унії.
Суть Берестейської унії:
- Проголошувався верховний авторитет Рима у всіх справах Рима й основні догмати католицької Церкви;
- Зберігалися православні обряди;
- Богослужіння церковнослов'янською мовою;
- Право священиків одружуватися .
В Україні виникло обурення. Багато людей були розгнівані способом прийняття унії. Для врегулювання конфлікту в 1596 році в місті Бересті був скликаний Церковний собор. Він проходив бурхливо і розпався на два табори: православний собор (не визнав законність унії і собору) і уніатський. Після собору, що затвердив унію, польський король ухвалив вважати унію обов'язковою для всіх православних територій Речі Посполитої. Спроба об'єднати християнські церкви закінчилася їхнім повним розділенням, замість двох церков з'явилося 3: католики, православні, уніати. Почався масовий тиск на православну церкву.
Отже, форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладання Люблінської унії, був переможно завершений з прийняттям унії Берестейської. Унії стали засобом посилення польської влади в українських землях, поширення католицизму й остаточного ополячення українців.