Потреба в великих коштах, робочій силі й забезпеченні міст хлібом для проведення індустріалізації стали головними причинами, що призвели до впровадження більшовиками нової політики на селі – колективізації. Ще ХV з’їзд партії у 1927 році взяв курс на кооперування села, щоб вже через рік перейти до суцільної колективізації, яка проявилась у: заміні продподатку насильницьким вилученням хліба; забороні приватної торгівлі; тиску на “куркульство” – заможне селянство з метою його ліквідації (“розкуркулення”); звільненні з посад сільських партробітників за м’якотілість “у боротьбі з куркульством”. Колективізація проводилась позаекономічними, насильницькими методами. Окрім економічних колективізація мала й політичні цілі: по-перше, владі простіше було контролювати кілька тисяч колективних господарств, ніж кілька мільйонів селянських господарств; по-друге, така політика змушувала селян, що розорялися і не бажали йти у колгоспи, ставати пролетарями; по-третє, ліквідовувалась багатоукладність в економіці, що суперечила головним постулатам адміністративно-командної системи. Політика розкуркулення й об’єднання усіх селянських господарств в колгоспи здійснювалась в кілька етапів, але вже в середині 30-х років була завершена (колективізовано було 90% господарств). У 1935 році був прийнятий новий устав колгоспів, за яким земля закріплювалась за колгоспами; регламентувалась оплата праці по трудоднях, розміри присадибного господарства (до 0,5 гектари = 50 соток); вводились обов’язкові для колгоспів поставки хліба державі.
Наслідки колективізації: отримані засоби для продовження індустріалізації; встановлення державою повного контролю над селянами, зігнаними в колгоспи; знищення в селянинові почуття хазяїна; репресії проти куркулів і середняків (більше 860 тис. виселено на Північ і до Сибіру); скорочення чисельності селянства і відповідно зростання міського населення і урбанізація (наприкінці 30-х кожний 3-й був мешканцем міста); голод 1932-33 рр.