22 червня 1941 року без об’явлення війни після сигналу “Дортмунд” фашиська Німеччина раптово напала на СРСР, для якого в цей день почалась Велика Вітчизняна війна. У ВВВ виділяють три періоди: 1) червень 1941-листопад 1942 (оборонні бої, поразки радянської армії, окупація України німцями); 2) листопад 1942-кінець 1943 (контрнаступ під Сталінградом, вирішальний перелом у війні, початок визволення України); 3) січень 1944 - 8 травня 1945 (визволення СРСР від німецьких окупантів). Згідно з планом “Барбаросса” проти СРСР передбачалося нанести блискавичну поразку (план бліцкригу). Сконцентровані у мобільні групи “Північ”, “Центр” і “Південь” німецькі армії планували просування по трьом напрямкам: на Москву, Ленінград і Київ.
Важко визначити причини такого раптового кроку Німеччини. Покладаючись на міцність пакту про ненапад й дружні стосунки з Німеччиною, Сталін не очікував такого кроку, розуміючи водночас, що війна на два фронти (один з яких – СРСР) може стати для Гітлера самогубством. Саме тому він не вірив донесенням радянської агентури в Німеччині про можливість й навіть про точний час нападу Гітлера на СРСР. Традиційною для вітчизняної історіографії стала думка, що причиною такої масштабної агресії стала політика умиротворення агресора з боку США. Англії, Франції, внаслідок чого Німеччина спочатку напала на Балканські країни, потім прагнула розправитись з країнами західної демократії, й, нарешті, розбити СРСР.
За три тижні війни 3/5 радянських військ, що перебували у західних округах, було знищено. Радянські війська почали відступ, за 2 тижні німці вже опинились біля Києва. Невдачі радянської армії в перший період війни були зумовлені цілим комплексом причин:
- Раптовість німецького нападу й дезинформація радянським урядом українського населення про те, що Німеччина не збирається нападати, а такі відомості – “плітки” ворогів;
- Матеріальна непідготовленість до війни – незавершеність процесу переозброєння, будівництва укріп районів уздовж західного кордону (в плані “Барбаросса” лише півгодини відводилося на знищення радянських прикордонних комендатур);
- Відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу;
- Розпорошення сил Червоної армії на кордонах;
- Масові репресії проти військового командування наприкінці 30-х рр.. і зруйнована система управління обороною країни; (знищено 43 тис. чол.. командного складу);
- Некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва (влітку 1941 р. 75% командирів і 70% політпрацівників займали посади менше року);
- Населення західноукраїнських й прибалтійських земель, мешканці якого внаслідок радянізації, були негативно налаштовані до радянської влади, часто зустрічали німців як визволителів.