Український напрямок був для Гітлера одним з головних. Вже 18 серпня він припиняє наступ на Москву і переорієнтує вістря агресії на Ленінград і Київ, наголошуючи, що наступ на Київ – стратегічне завдання. Зміна акцентів була зумовлена наступними факторами:
- економічними – захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (чавун, вугілля, залізна руда тощо);
- воєнними – окупація України створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, й давала змогу “нейтралізувати” Крим, який Гітлер назвав “радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунських нафторозробках”;
- морально-політичними – взяття Києва підняло б рейтинг Німеччини й внесло б упевненість у переможності німецьких військ.
На території України групі армії “Південь” (36% німецької армії), якою керував генерал-фельдмаршал фон Рундштедт, протистояли війська Київського особливого й Одеського воєнних округів. На цьому напрямку німці мали невелику перевагу в живій силі (1:1,4), але значно поступались у техніці (у радянських військ у 4,9 разів більше танків, в 1,3 – гармат і кулеметів, в 2,4 – літаків). Проте німців спинити не вдалось. У липні 1941 році найбільш вирішальні бої точилися на житомирсько-київському, уманському та одеському напрямках. Більше двох місяців до 19 вересня тривала оборона Києва. Після чого величезні сили радянських військ опинилися у оточенні, і лише після цього керівництво наказало залишити Київ. У полон потрапило 660 тис. чол., з них 60 тис. командирів, загинув командуючий фронтом М.Кирпонос. Залишаючи Київ, радянські війська нищили усі важливі стратегічні, економічні об’єкти, зривали церкви і пам’ятки культури, щоб нічого не залишати ворогові. Окрім цих руйнівних дій, санкціонованих центром, які застосовували завжди при відступі радянські війська, особливо війська НКВС, з 16 серпня 1941 р. набув поширення Наказ Ставки Верховного Командування Червоної Армії №270, за яким “командирів і політпрацівників, які під час бою... здаються у полон” належало вважати злісними дезертирами, “сім’ї яких підлягають арешту”...
Важливе стратегічне значення мала й оборона Одеси (тривала 73 дні – з серпня по жовтень), що дала змогу відійти Південному фронту за Дніпро, а також оборона Севастополя (30 жовтня 1941 – 4 липня 1942). Але після широкомасштабного наступу 22 липня 1942 року німці захопили м.Свердловськ Ворошиловградської області, після чого під їх окупацією опинилась уся територія України.