У ІХ-Х ст. у Київській Русі існувала система усного звичаєвого права. Суспільні відносини регулювались звичаями, але з часом внаслідок розвитку державності деякі норми звичаєвого права стали трансформуватися у норми писаного права. Найбільш відомим збірником норм звичаєвого права є “Руська Правда”, створена Ярославом Мудрим в першій половині ХІ ст. Цей новий кодекс законів узаконював ті зміни, що сталися в суспільстві та свідомості людей.
Важливими пам’ятками законодавства Русі є також Церковні устави та Уставні грамоти (серед останніх можна виділити Устав князя Володимира та Устав князя Ярослава). Основу князівських уставів складають головні постанови князів, як, наприклад, в Уставі Володимира йдеться про дарування церкві десятини, про звільнення церковних людей від підсудності княжого суду, про надання церкві права контролю точності ваги та міри; в Уставі Ярослава встановлювались покарання за злочини, які входили в компетенцію церковного суду. З прийняттям християнства прийшли на Русь й грецькі збірники церковного права, т.зв. Номоканони. Перекладені номоканони на Русі називали Кормчими книгами.
Головною цінністю за часів феодалізму була земля, а відповідно, чим більше землі мала людина, тим більше вона мала привілеїв та прав. Першопочатково діяло право першого захвату землі. Й уся земля належала общинам, які, мешкаючи на певних територіях з давніх давен вважали їх своїми. Князі, захопив землю, давали її у право користування без права володіння. Земля, яка належала боярам і князям мала назву вотчинної й передавалась у спадок. Крім того, її власники мали пільги і звільнялись від податків, могли утримувати в залежності населення цих земель. Верховна власність на землю належала державі в особі представників династії Рюриковичів. За Руською Правдою, смерди та інші залежні групи селян на правах власності володіли скотом, птицею, с/г знаряддями праці, предметами домашнього обходу.
Нанесення комусь матеріальних, фізичних, моральних втрат вважалось злочином. Відповідальність за нього залежала від становища постраждалого (за вбивство вільної людини – 40 грн., за княжого мужа – 80 грн., за залежного селянина – від 5 до 12 грн.). Життя жінки й чоловіка захищалось однаково. У Руській Правді виділялись злочини: проти особи, тілесні пошкодження, проти гідності, майнові злочини, проти церкви й проти родини. Суд здійснювали: князь (за його наказом могли судити бояри та тіуни – княжі слуги), посадники, суд общини (у віддалених сільських місцевостях), Церква (за умикання, зґвалтування, церковну татьбу та інші), боярські суди (над підвладними бояринові людьми).