Соціальна комунікація (англ. sосіal соттипісatіоп) — це обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо.
Цей обмін зумовлений цілим рядом соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.
Можна виділити декілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:
механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі); обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);
інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об'єктом (Мойсей Каган);
спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);
акт передання інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі,Алан Пулфорд);
специфічний обмін інформацією, процес передання емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).
Виділяють три основні (базові) функції соціальної комунікації.
1. Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.
2. Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища.
3. Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.
Комунікаціяпоходить від лат. соттпипісatіо — єдність,з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом соmтипісо — роблю спільним, повідомляю, з'єдную.
Поняття «комунікація» може вживатись у декількох значеннях:
соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб'єктами;
телекомунікації, або зв'язок за допомогою технічних засобів; певна система, за допомогою якої забезпечують сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.
Комунікативність (лат. соттпипcatіо — зв'язок, повідомлення) — сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.