Однією з основних проблем, яку має вирішити світове співтовариство, є проблема прав людини. Шлях людства до нинішнього розуміння прав людини був складним і тривалим. Уже в первісний період, об'єднуючись за ознакою роду, племені, люди створювали правила поведінки, підкоряючись яким було легше вижити. Так з'явилися перші моральні норми, частина яких після утворення держави почала закріплюватися спеціальними розпорядженнями, указами правителів і перетворилася на обов'язкові вимоги. Вони дістали назви юридичних, чи правових, норм, за дотриманням яких держава суворо стежила, а за порушення карало (закони Хам-мурапі у Вави лоні XVIII ст. до н. є.)
У Давній Греції з'явилася ідея права як загальної приналежності. «Право не є чимось, що надається кожній людській істоті, де б вона не була, уже на тій підставі, що воно є людським і розумним», — стверджували грецькі філософи. Проте Давня Греція і Давній Рим були рабовласницькими державами, де ідея загальних і рівних прав людини була нездійсненна, так само як і за часів Середньовіччя.
Першим кроком, що наблизив торжество прав людини, стало прийняття англійської Великої хартії вольностей 1215 р.: «Жодна людина не буде арештована або ув'язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, або вигнана... інакше як за законним вироком рівного йому і за законом країни». Хартія проголоптувала деякі привілеї лицарства, селянства і городян.
Тільки у XVIII ст. спочатку у США була прийнята Декларація незалежності (1776), а потім у Франції проголошена Декларація прав людини і громадянина (1789). У цих документах стверджувалася рівність всіх людей у правах, що належать їм від народження. Ці документи започаткували реалізацію ідеї правової держави, для якої поняття «гідність особистості», «права людини», «свобода» є визначальними. Необхідність створення такої держави як гаранта прав і свобод людини довела історія XX ст.
1945 року була створена Організація Об'єднаних Націй. Головним своїм завданням ООН проголосила підтримку і зміцнення міжнародного миру і безпеки, забезпечення прав людини в усьому світі. Із цією метою були прийняті важливі міжнародно-правові акти, у яких були визначені основні стандарти прав і свобод людини. Це Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., яка рекомендувала усім країнам імп-лементувати стандарти цих прав у національну правову базу, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права та ін. Загалом за час свого існування ООН прийняла понад 70 міжнародних документів у галузі прав людини, але основними все ж вважають названі три документи. У них втілені найбільш прогресивні погляди світової спільноти з питань прав особистості. 10 грудня в усіх країнах відзначається як День прав людини. 28 червня — день Конституції України, якій цього року виповнилося 15 років.
Завдання
1. Заповніть пропуски у тексті, використовуючи слова, наведені
у дужках. Слова можуть повторюватися і їх подано більше, ніж
необхідно.
Слід визнати очевидними такі істини: всі люди створені______ ,
всі повинні бути ________від народження, всі наділені деякими невідчужуваними________. Для забезпечення цих _______засновані_____, що здійснюють справедливу владу. Держава встановлює_______ , які
спрямовані на захист людей і забезпечення загального добробуту. (Життя, право, свобода, необхідність, рівність, закон, правило, уряд.)
2. Які із запропонованих висловлювань ви взяли б за епіграф до
сьогоднішнього заняття? Відповідь аргументуйте.
Більш важливих і менш важливих прав і свобод людини і громадянина не існує.
Обов'язки настільки ж важливі для характеристики соціального статусу людини, як і права. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права людини реальні лише у правовій державі. Без прав і свобод особистість позбавлена честі і гідності, приречена на злиденне, залежне існування. Інтереси особистості абсолютні, інтереси держави відносні. Кожна людина має обов'язки перед суспільством. Відстоюючи права, не можна забувати про обов'язки. Захищаючи свої права, треба вміти вчасно зупинитися і не перетворювати захист своїх порушених прав на спосіб помсти.