Вибори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).
В історії відомі різні шляхи здійснення безпосередньої демократії. Найдавніший — народні збори, де кожен міг висловлювати свою думку. Це було ще за часів первісного ладу, де на загальних зборах роду обирали старійшин (пізніше — і воєначальників). Для прийняття ріпіень під час народних зборів різні народи
використовували різні способи голосування. В античних Греції та Римі громадяни голосували підняттям рук або кидали у величезний глек чорні і білі боби. У Великому Новгороді голосували криком. Звідси походить саме поняття «голосувати» — подавати голос, кричати. Перемагав на виборах той кандидат, за якого голосніше кричали. На Запорозькій Січі, голосуючи, козаки кидали шапки на купи, висловлюючи громадою «за» і «проти». Із часом процедура виборів ускладнилась.
Громадяни держави, що мають право брати участь у виборах, є виборцями. Коло виборців, що збираються голосувати чи голосують за певну політичну партію на парламентських, президентських чи місцевих виборах, називається електоратом (лат. еlector — виборець).
Громадяни беруть участь у виборах на основі виборчого права. Виборче право — це система нормативно-правових актів, що встановлюють та регулюють права виборців у формуванні виборних органів державної влади та місцевого управління (самоврядування).
Завдяки виборам, що є формою безпосереднього народовладдя, одержують можливість функціонувати на законних підставах органи представницької демократії.
Запитання
— Чому в демократичній державі потрібні вибори?
Історично склалося, що в демократичних країнах діють 2 типи виборчих систем, кожна з яких має переваги і недоліки. Склалися вони природним шляхом внаслідок найбільш раціонального поєднання державних інтересів, інтересів виборців та інтересів кандидатів.
За мажоритарною системою (від франц. таqoritе — більшість) обраним вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютне або відносне число) голосів виборців. Причому тут все залежить від закону, за яким проводять дані вибори. Закон може прямо визначати відносну більшість, тобто перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Абсолютна більшість передбачає, що кандидат повинен набрати 50 % + 1 голос.
Кваліфікована більшість — 2/3, 3/4 від загальної кількості поданих голосів.
Пропорційна система передбачає розподіл депутатських мандатів від політичних партій залежно від поданих за них голосів.
Законодавець додатково встановлює ще й бар'єр до 5 %, який потрібно подолати, щоб взяти участь у розподілі депутатських мандатів.
Приклади систем виборів:
мажоритарна система відносної більшості (наприклад, США, Великобританія, Канада, Індія);
мажоритарна система абсолютної більшості (наприклад, Франція), іноді у формі альтернативного голосування (наприклад, Австралія);
пропорційна система (наприклад, Ізраїль, більшість країн Західної Європи, деякі країни Південної Америки); система з додатковим членством (наприклад, Німеччина); обмежене голосування (наприклад, Японія).